Тодось Осьмачка

Пише, пише та гетьман Мазепа
та й до Палія листи …

Народна пісня

“Здоров, здоров, Палію Семене,
прибувай до мене,
а я тебе буду зустрічати,
військо шикувати.

Поволі звіває тумани
вечірня зоря з висоти,
і в полі високі майдани
гучнішають від самоти.
Поволі темнішає поле
й до місяця сяє в росі,
та очі мої вже ніколи
сльозами

Мов горе таємне, мов слово уроче
і мов неміренні кругом небеса,
орел у Карпатах на скелі клекоче
з крилом перебитим, що з кручі звиса.
А з скелі на скелю під ним по порогах

“То буе ні день, ні ніг”.

Байрон

То був ні день, ні ніч,
бо сонце й місяць
на небесах стояли в відстані далекій,
в одних просторах і в однім часі.
А на землі

Сонце сходить, і кричать в гаю сороки,
аж гора розчервонілася одна
понад яром диким та таким глибоким,
що і крик юнацький не досяг би дна.
Рухає хмаринку ранній легіт тиху
так,

З вікна видніють із-під снігу дахи
і з цегли в сажі виводи;
з них лине дим, неначе чорні птахи
або мов гуки череди.
В кімнаті душно, і в повітрі висне
накурений, тягучий

Ріка несе по кам’янім річищі
весінній, теплий каламут,
а верби і від них будинки вищі
своєю тінню повнять нурт.
Біжать через місток семінаристи,
розчервонівшися, мов жар,
а

Шляхи мої неміряні,
гори мої неважені,
звірі мої ненаджені,
води мої неношені,
риба у них неціджена,
птахи мої незлякані,
діти мої не лічені,
щастя для їх

“На півночі дикій на голій вершині
самотна сосна росте…”

Гайне

1
Глибока осінь павутину
на берег тягне з-під млина,
де перестояну калину
ламає дівчина

“Став цариці я служити,
щоб дружині вже не жити”

1
Гей, до тебе, до тебе так серце з грудей
ломить ребра безумно собою,
і ніхто зупинити його із людей
не здолає від

Із хатини тії, що в гаю
свої двері в поріг увалила,
туди юність приніс я свою,
де з Губкому, неначе на вилах,
висне шкура мужицька в крові,
червоніючи світлом різниці,
аби

Я вас любив, німуючи, то словом,
і вірив сліпо, то тривожно знов,
а ви боялися, щоб випадково
не виявив при людях я любов.

Я вас любив побожний, то злорікий,
ви ж обминали,

Стане до плуга народ-хлібороб,
як море стояло в киреї із чорного мулу
коло билець колиски його:
угородить леміш
іржавого плуга
у ребра землі
по граділь…
розверне

А працю ту, що виросла із поту
твого гарячого в жнива,
що сипалося зерном через гору
у кіш дубовий до млина –
забрали в тебе ми не так, як таті,
але розбоєм в білий день,

Ідуть селяни в темні далі босі.
…………………………………
… біліють коси матерів, –
ридають неньки разом із вітрами
і руки простягають над степами
до брам високих городів.

Моя голото, моя доле!
Чого на тебе завше грім,
Чого не квітне тобі поле
Із теплих водами дощів?
Збиваєш нігті об могили
І заливаєш кров’ю степ…

У мисці борщ пісний,

Із блакиті піль шляхи розляглись,
на боках у них зацвіли гречки…
Та рої бджолині ними не гудуть,
меду не несуть у пасіки-садки…
А шляхами кров огненно димить
та вихри прядуть

На персах землі
гора;
у важке небо зоряне з сонцем
впира чолом.
Од п’ят гори до зір небесних
криваві тумани.
На горі хрест в туманах —
хрест.
Простяг рамена
од

Ой з трьох кінців світу
вдарили вітри —
браму землі розчинили.
Із темного творчого лона
закуріли тумани,
сипнули квітки на поля України.
По споришу зелених меж
ходило