Сидір Твердохліб

Марусі

Царівна Іріс по млах походжає,
Райдугу злоту на світ напинає…
Кладе на хмари дрібонькі алмази,
Жар-аметисти, рубіни, топази,
Кожда хмаринка брильянтами грає,

На кучерявих пнях діброви
Нічка сріблисті тче основи,
Срібним промінням тче, гаптує,
Внизу дрижучі листи туї,
Внизу дрижучі…

На веретені мого серця
Смуток сріблисті тче

Як заблисли срібні зорі в розцвіті весни,
Загоріли, полетіли, впали в бур’яни.

Гасли зорі, попеліли сльози в бур’янах —
З вітром мрії полетіли в білих серпанках…

Десь далеко

Заплакали в небі з жалю херувими
Над людськими злими судьбами,
Ймив голову демон руками багрими
І німо залився сльозами…

Скотилися сльози… Вітри їх носили,
На сніг їх

Артистові-мадяреві Юліанові Панкевичеві

На сонні ниви, на левади
Місяць сріблисті ллє каскади,
Сипле брильянтів срібні рої
На польні рожі і пової.

На ясні ниви,

Пізнав я той смуток, що скроні не клонить,
І сльози, що в серці на дні леденіють,
А сліз тих зіниця ніколи не ронить…
І регіт крізь сльози. Слова каменіють…

Страх душу питає,