Вірші сучасних українських та зарубіжних поетів

Там
де мені добре —
довкола гори —
невисокі переважно
і я дуже тяжко
прийшов до розуміння
що невисокі вони тому —
бо ж ростуть углиб
(коріння ясенів

У бур’янах сміється
жовтими зубами
осінь.
Наїжились
солом’яні хати,
каправо дивляться
крізь шиби
в будні.

На вітрі
шелестять
сухі серця,

крізь

На черешні, що зрубана
й спалена давно,
малий хлопчик до стовбура
прихилив чоло.
Якщо добре придивиться —
можете уздріть
на сорочці проти серця
черешеньки

Тоді
як у нашому листівнику
закінчувався лист
і в стайні рикала маржина
яка не звикла спати у бруді
ми вирушали в Дуби
за листом

По дорозі
тато мріяв уголос
як

I
Я бачу все:
час зморшками обличчя зриє,
а теплі коси
вкриє іней
незчисленних зим.

Я бачу…

Висохлі уста,
як листя, шелестітимуть
незрозуміло.
В очах —

Стоїть при дорозі
хлопчатко в сорочці рваній:
— Я — подорожник,
прикладайте мене до рани.

Ідуть подорожні —
ніхто з них, ніхто з них не стане.
— Я —

Ти гострим вітром
врізуєшся в груди,
ти білим болем
ниєш у легенях.

країно чорного життя,

дорога круто
кинулась в ногах
і відповзла.

і тільки небо

стиха
темінь
снує
усе глибшу і глибшу
докопує вечір криницю

ось і гуси
вертають
з левади:

їхня крізь вечір вервечка
мов білий
тунель

мовби

Кругом
порозкидані тіні,
проколюють тіло
дощі.

Іти б — та життя під ногами розмокло,
гукнути б — у горлі діра,
благати б — та руки зрослися з землею.

Тоді підійшла

У травах життя
я душею ще такий світлячок
що вірю: у сузір’ї Стрільне
не на мене направлено лук
З ранніх віршів.

Давно залишив я удома
те дерево, з-за котрого мені

Йдуть
ідуть,
ідуть
і тиснуть
до сухот
свій плач,

ідуть
у біль
ще ненароджених,
у крик
своїх дітей,

ідуть,
щоб з костей,
без’язиких

У чорний шовк
старанно загорнула груди
і спілість свого лона,
щоб перейти
холодно
крізь життя:

не знаючи,
ні болю родження,
ні сліз,
в яких

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

«Половина саду цвіте, половина в’яне.»
Народна пісня
1.
Ми сидимо в невеличкій моїй кімнаті, затишній як

I
Прив’ялий кущ бузка
і грудку глини.

Більш нічого.

За все:
за передертий крик
на ложі родження
і смерти,
за біль,
що омотав утробу,
за

Прокинулась Надійка,
А надворі все біле- біле
І пухнате як білий кролик.
Мама вдягла Надійку і вирядила.
Ой, як очі болять!
Білий,
Білий,
Білий
Увесь світ

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Щаслива посмішка
ЗВІДКИ ВОНО ВСЕ?

Синіє десь посеред Чернігівщини зелене і веселе село Щаснівка.
І живе в

Як зливу слів, як бурю кіс,
ридання розпустила:
де гострий зір,
де сміх шорсткий,
де муж,
що я любила?

Він був, як вітер, як роса,
на босі ноги в

1
Gaudeamus igitur,
juvenes dum sumus,
хоч їхні голови
покрила сивина,
хоч в кутиках очей
горить вчорашній день,
хоч їхні мрії
зниділи
у гуркоті
пилюг і

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Вгамовується, тихіє
Вир базару.
Стомились люди, розбрелись.
Хто до хатів,
Хто до кав’ярні…
Сніг

Так мало споминів,
замало, щоб забути…

так тяжко бачити
в пустій кімнаті,
так тяжко йти
крізь двері, що ведуть
в пусту кімнату;

моїми