Степан Руданський

Світить місяць серед неба,
Зіроньки кругом,
І всі люди сном заснули,
Опівнічним сном!..

Один я лиш не дрімаю,
Край вікна стою;
І тобі, дівча, співаю
Про тугу

“Козаче-голубче,
Соколику мій!
Дай білу рученьку,
Зо мною постій!

Най надивлюся,
Слізьми заллюся,
Заким з дороги
Тебе діждуся!”

“Дівчино-рибчино,
Не плач,

Голе-голе моє поле!
Де ж ви, ясні квітоньки?
Позгасали, поспадали,
Як на небі зіроньки.

І стебло пересхло,
Як билина, полягло.

Діти-діти, мої квіти!
Як погляну я на

Стоїть козак коло груші
Дівку підмовляє.
А дівчина, як калина,
Полум’ям палає.

Зчервоніло повне личко,
Відскочили груди…
Отак дала б, та боїться,
Що то послі

Вміли-сьте, кумцю, ва-
рити, не вміли давати.

Народна приказка.

Пішов Циган на толоку
До сусіда зраня;
Та в сусіда без обіда
Косив до смерканя.
Ізнеміг ся

Бачили очи, що купували: їжте, хоч повилазьте.
Народна приказка

Ходить Циган, ярмаркує,
Лиш копійку має…
„А що тепер найдешевше?“
Мужика питає.
— Та хрін тепер

«Чого, жидку, так збілів?
Що з тобою сталось?»
«Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!»

«Бог з тобою!.. Сто вовків!..
Та б село почуло…»
«Та воно пак і не сто,

Несе м’ясо руський кіт,
Польський вихилясом:
«Що ти, котику, несеш?»
А той каже: «М’ясо!»

Та як «м’ясо» вимовляв,
М’ясо і упало,
І з ним польського кота
В минуті не

Спив до дна я прикрий келих
За здоров’я долі,
І з похмілля моє серце
Розривають болі.

Нащо ж, мила, мої думи,
Нащо твої чари,
Коли з ними враз по серцю
Бродять чорні

Випив мужик півкватирки,
Хлібом заїдає.
А жид ходить коло шинку,
Борухи співає.

«Чи є, Мошку, у вас рабин?» —
Став мужик питати.
А жид: «Гирсти! А чому ж нам
Рабина

Ізійшлися пан з Іваном,
По світі мандрують…
Разом їдять, розмовляють.
Разом і ночують…

На кождому через плечі
Висить по торбині…
Лиш пан таки у чемерці,
Іван — у

Звела мене не біда,

Звела мене,
Моя нене,

Звела мене не біда,
А дівчина молода.

А дівчина,
Як калина,

А дівчина молода.

Брівоньками

Зайшов Німець раз на баль,
З панною сідає,
Мовчить, мовчить, далі враз
Сусідку питає:

„Чи зелений коли пес
Пані не здибала?“
— Та ні, — каже. — або що?“
Німця

Раз до ксьондза забрела
Кривая на ноги
І, бідная, на дітей
Просила підмоги.

А ксьондзові грошей жаль, —
Давай її вчити,
Як каліці із дітьми
В білім світі

Застряг мазур у болоті,
Хуру підпихає
Та й до помочі Дороту
Святу упрошає:

«Свята панно, — каже, — панно!
Святая Дорота!
Будь ласкава надо мною,
Вирятуй з

Купив свічку раз купець,
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Сергею святому».
А наш собі не дочув —
Подає другому
Та й говорить з-за плечей:
«Андрею святому».

Та гей, бики! Чого ж ви стали?
Чи поле страшно заросло?
Чи лемеша іржа поїла?
Чи затупилось чересло?
Вперед, бики! Бадилля зсохло,
Самі валяться будяки,
А чересло, леміш

«Щоб ти мені, Сура,
Здоровенька була!..»
«А ти ж, Мошку, як?»
«Я вже буду й так!..»

«Jak wy, chłopie, tego popa
Całujecie w rękę?
Ja bym jego nie całował,
Żeb brali na mękę,

Już bym wołał psa całować!» *
Мужик злиться, злиться:
«Та так,— каже,— ясний

Нічка тиха, зорі світять,
А мороз крепить;
Циган сина до місяця
Лицем становить.

«Отак, сину мій Романе!
Отак, дурню, стій
Та з пазухи вийми руки,
До місяця