Степан Руданський

Згадай мене, мила,
Ранньою весною,
Як зав’яне квітка
В тебе під ногою
І засохне до весни, —
Тоді мене, мила, спом’яни!

Згадай мене, мила,
Як пташка заб’ється
В

Спив до дна я прикрий келих
За здоров’я долі,
І з похмілля моє серце
Розривають болі.

Нащо ж, мила, мої думи,
Нащо твої чари,
Коли з ними враз по серцю
Бродять чорні

Раз обходили ляхи
Навкруги костьола,
Захопили хто що міг,
Ходять наокола.

Ото мазур і собі,
З набожництва свого,
Перед себе захопив
З каменя святого.

І аж

Читав рабин свої книги
Двадцять і сім років,
Перечитав всіх талмудів
І усіх пророків…

Читав двадцять і сім років,
Ні з ким ані слова!..
З ним не сміла говорити
Й сама

Чи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці
З мазницею мужик ходить
Помежи крамниці…

У крамницях, куди глянеш,
Сріблом-злотом сяє,
Мужикові то й байдуже:
Він дьогтю

Підсунувся на весіллі
Козак до дівчини,
Давай її підмовляти
Дати табачини.

Але вона “Не дам, — каже, —
Бо казала мати,
Що від того, часом, можна
Животину

Нічка тиха, зорі світять,
А мороз крепить;
Циган сина до місяця
Лицем становить.

«Отак, сину мій Романе!
Отак, дурню, стій
Та з пазухи вийми руки,
До місяця

Ой чому ти не літаєш,
Орле сивокрилий?
Ой чому ти не гуляєш,
Хлопче чорнобривий?
Ой рад би я політати —
Туман налягає;
Ой рад и я погуляти —
Туга не пускає.
Нема

Йде видючий і сліпий,
Та й каже видючий:
«Ото, брате, синій гай!
Ото ліс дрімучий!»

«Еге! Еге! — каже той.—
Як ти собі важиш!»
«А ти ж, брате, бачиш що?»
«Та ж ти,

Циган, русин, третій лях
Про те говорили,
Якби царство хто їм дав,
Що б вони робили.

Циган каже: “Якби так
Моє царство було,
То такого б вже царя
На світі не

==== 1 ====
Так-то було на Вкраїні
Давньою порою…
Над дорогою могила
Заросла травою;
На могилі хрест високий
Набік похилився,
Під хрестом, як голуб сивий,
Дід

Їден іде мазур
По сім боці річки.
Другий глухий мазур —
По тім боці річки.

Сей того питає:
«Jak sie masz, moj mily?» [2]
А той йому каже:
«Do rzepy chodzilem!»

(3 польскої)

На Подолля з України
Зозуленька прилітала,
Прилітала і кувала —
Вона ж мене зчарувала.

Рветься серце до дівчини,
До дівчини з України,

“Де то, доню, животина
Так?..”
“Та то, мамо, коло тина
Дяк…
Все, бувало, грає, грає
Та й…
Все, бувало, примовляє:
“Дай!..”

Раз підсунув, було, ручку
В

Гей, браття-козаки, сідлайте-но коні!
Черкніть для охоти вина!
До боку шабельку, на руки повіддя,
На ноги стальні стремена!

Не гнути нам шиї, козацької шиї,
Під тяжким

Ой вийду я у садочок —
В садочку калина,
Край калини шовком шиє
Любая дівчина.

Подивлюся на калину —
Вона розпукає!
Подивлюся на дівчину —
Дівча обіймає.

Тая ж

«Скілько, куме, в тілі душ?»
«Одна, я гадаю».
«Може, в тебе і одна,
А я так дві маю:

Бо як руки на снігу
В мене заколіють,
Хукне теплая душа —
І руки

Раз пропала на степу
В чумаків сокира,
До одного всі взялись:
«Ти та й ти, псявіро!..»

Той їх годить, хаменить,
Той їм розважає,
Вже й клянеться на чім світ,
Богом

Питається пан жидка:
«Був-єсь у Варшаві?»
Жидок каже: «Ні не був,
Пане мій ласкавий!»

«Дурень же ти, що не був!..
А був-єсь в Парижу?»
«Ні, мій пане, — каже жид, —