Вірші Сергія Жадана - сучасна українська поезія

Тому що ніколи тебе не вирвеш,
ніколи не забереш,
тому що вся твоя свобода
складається з меж,
тому що в тебе немає
жодного вантажу,
тому що ти ніколи не

Третій день крізь сутінь масну.
Третій день без спочинку і сну.
Я звик до піску і до холоду звик,
і в торбі у мене – вино і часник.
А під сукно, мов під листя смерек,
Зарито

солдат президентської охорони не знає страхів і забобон
ще пам'ятаючи школу і плутаючись в званнях
не маючи як такого сексуального досвіду ну там онанізм те се
служба лише

Жінки торгують надвечір тріскою,
живою, вимученою, такою,
що помирає їм на руках.
Сонця, що мали давно зайти,
птахами стрибають по камінню,
й дивуючись тихо такому

Це просто день, що врубується в простір.
Це просто день — весь твій, мов “аусвайс”.
Це під оркестру скрип невдалий зростом
танцює бомж подібне щось на вальс.

Брудні платформи,

Хай ніколи не застудиться твоє ніжне горло
й ніколи не обірвуться твої нічні співи.
Диявол стоятиме над тобою
з мідним солдатським горном,
зупиняючи тобі в узголів’ї грізні

Чого лише не побачиш на цих вокзалах:
ранковий пташиний спів, сонячний спалах,
чорна роса на просмолених шпалах.
Першими звідси поїхали комерсанти —
хитрі нечутні приблуди,

Що вона потім робила, куди пішла,
з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці,
коли її темне вікно роз’їдала імла,
як іржа роз’їдає старі есмінці?

Курила бельгійський

Що ти будеш згадувати про ці часи?
Адже пам’ять змиває всі голоси,
адже пам’ять не пам’ятає жодних імен, жодних назв,
але ти все одно згадуй, згадуй про кожного з нас.

Згадуй про

Я знав священика, який був у полоні.
Шрам на скроні. Збиті чорні долоні.
Телефонні розмови з донецькими операми.
Трофейний опель із польськими номерами.

І ось він мені говорив:

Я пам’ятаю голоси,
Станційне плетиво предметів,
і сутінки, які росли
поміж пекарень і буфетів.

І сонце соком із цитрин
розмащувалось по одежі,
випалюючись, як

якщо ти надумаєш їхати з цього міста
ніби апостол чи добрий ніґерський пастор
вистукуючи пальцями по словнику
хвилюючись і зазираючи до нього щомиті
шліфуючи гострі камінчики
з

Я тебе обожнюю, боже, я тебе обожнюю.
Це твоє вміння радісно говорити про найгірше.
Ця твоя здатність примушувати сильних людей
згадувати про власну слабкість,
мистецтво робити

Навіть якби ти покинула ті місця
в яких народилась і де лишалась чекати,
де формувались риси твого лиця
і починались географічні карти,

навіть якби ти вживала чужі