Сергій Губерначук

Страшни́й Дракон за горизонтом спить,
сопе у трубні ніздрі й дим пускає.
Пожежу загасила ніч на мить,
бо вже ось ранок поблизу блукає.

День – брат Дракона, друг його очей,

Гірлянди словес на ялині гри –
цей Новий рік.

“Скільки новин, подарунків, чудес!”
цей Новий рік.

Перший сюрприз – грошова одиниця;
цей Новий рік.

Другий сюрприз –

Чемно відмовився вечір від ночі,
тихо покинув престол
подарував їй ментолові очі
й запах кількох матіол.

Він їм наказував ранку діждати
і передати йому,
щоб той не смів

А чому у баби Соні
ходять свині всі сторонні,
чорна, бура і руда.
Де ж рожеві? От, біда!

Хай час прочинить двері після мене
для золотих беззахисних дітей.
Хай хоч один, але крилатий, ґеній
між ними буде зватись – Прометей.

Мій дух нестиме ягоди для нього
в руках

Старенький автобус. Старенький водій.
Ми, кожен – учасник чорнобильських дій –
старі пасажири, прапільґовики,
усі безкоштовні. Як ті павуки,
собі наповзли, повсідалися вряд –
і

Прийшов той час, коли усе,
давно пов’язане з Землею,
змінивши сутність, нас несе
у божевільну ґалерею.

Тільки тобою серце тліє
в цю темну непритомну ніч,
де один я знову.
І повернути
вже ніколи не зумію я
подих твій і щирі сльози з віч.

Ти не верне́ш,
як весна ця зла і

Ми звернулися до мами,
щоб і нас навчила гами.
Ми співаємо усі –
до – ре – мі – фа – соль – ля – сі!

Наша мама – найгарніша.
Наша мама – наймаміша.
Навіть ноти знає всі

Ні слова – тобі, ні півслова – мені.
Бентежно напружені жести.
Заточено очі в німій глибині.
Претензій жахливі інцести.

Холоне душа, як за кавою чай.
Дивуюся знову і

У чорному тілі тримали тебе,
тобою тебе обзивали на “бе”,
глумилося кожне, знущались гуртом
і гнали з очей хто бичем, хто хлистом.
Тебе зачиняли на день і на ні́ч
у чорні хліви

Безпам’ятства глибока течія
рубцює землі пращурів моїх.
Чи ця могилка дійсно нічия?
Чи з часом виросте в один курган на всіх?

Скресає крига відчаєм в очах,
пливуть сумні

Місимо, мішаємо, вминаємо,
час зацементуємо – й минаємо.
А воно стоїть – стоїть, не падає.
Та про нас ніхто-ніхто не згадує.

Ви танцюєте вальс-босто́н –
і торуєте свій

Гроші з’їли планету.
Планета у череві гро́шей.

Я хотів заробити на книжку,
щоб видати вірші.
Про-грав.

Гроші ходять окремо,
кишки́ набиваючи товще,
закупоривши

Стаю зорею.
Відчуваю легкість.
І сонячність така, що Люцифер осліп.
Був – він, став – нею.
Ось законів ветхість! –
ось тут і ясно, хто ти – біс чи піп.

Стаю

Два ключі на пам’ять, без яких
не буває ні зими, ні літа.
Каруселька диптихів моїх,
де твою тривогу за́́вжди вбито!

Дві ціни, і на одне́ і те́ ж,
ті, що ти і я так ріжно

Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.

Людину ту, яка мене спіткає,
мій

Колись
чекала ти
і я чекав.

Колись
гукала б ти
і я б гукав.

Але тепер, тепер, тепер –
дива!
Ми вдвох римуємо
одні і ті ж слова.

Колись
сміялися

Здається, після себе я
зненацька спалахну новим життям,
побачу і піду, навчусь новим словам,
і помилку зроблю а чи не в кожнім слові,
перш, ніж скажу, що я відвідав храм
свого

Хай птаство виспіває мій затятий голос,
хай молода весна змалює мій екстаз,
хай ти далека, як південний полюс,
удариш сонцем, як у мідний таз.

Хай я дзвенітиму, мов джміль