Сергій Губерначук

Правда,
що серце в неволю прагне.
Правда.
Тільки
у серця є деякі пільги,
оскільки,
воно – як вино,
одурманює все одно
і веде
на власні святки і поми́нки,

– А… я тебе не поцілую.
– А… а я тебе не торкнуся…
– Хвиля, хвиля, хвиля морська!
– Алілуя!

Приспів:

– Я тону. Ну, де твоя рука?
– Я тону, ну, де ж твоя

На тлі твоєї сонної печалі
сповільнюється час, зникає рух,
а соло тиші шириться в звучанні,
яке біда опісля всіх наруг…

Мій проліску над сірими снігами,
голівку підійми та й

Опісля зливи в ліс осіла хмара,
суха і тиха, наче рання осінь.
Кохана, це туман, це явище природи,
яке всі інші прояви поглине,
всі інші явища і прояви людини,
бо ми йдемо в

А без любові нікуди,
нікуди-нікуди не йди.
А без любові не буде
дороги-дороги сюди.

Приспів:

Рай. Рай!
Рай Кохання.
Рай. Рай!
А не просте

У хлів увійшов – і осліп:
яскриться пшениці сніп!

Коло корівки телятко сповито!
Золота молотого в ясла налито!

З морозу – в таке тепло!
Любов – це тривке джерело!

Переливайся з себе – в мене,
цю кров поезії помнож,
дерева зодягни в зелене,
гаї фантазій розтривож.

Відвідай місто після зливи,
де скніє три мільйони я,
весновельможна

На вітрилах бабиного літа
сто хрестів Ґеоргія і я.
Полети і ти повз колорити
орденів у павутинстві дня?
Торт великий на столі накритім –
це твоя незаймана земля,
зупини

Вочевидь не осягнутий простір,
призупинений склом у вікні,
кличе хлопчика хворого в гості
на химерні бурлески нічні.

Хлопчик спить, але місяць крізь шибку
дзеленчить голоском

Випити кави
й не спати, не спати.
Плюнути голосно вниз.
Якби ж мені снилися
тільки Карпати
чи рими нових реприз.

Яка ти була…
яка ти, яка ти!
З котами, неначе з

Золотко моє заснуло в люлі,
яблучко затиснуло в руці,
долі спочиває шлем з каструлі,
скрізь пасуться коники-стільці.

Бовкає годинник – і зозуля
на́ніч вилітає із гнізда
і

Знову ніч пропливу
і до ранку причалю
на Великім Ковші
з перекинутим дном.
Знову в синій полин
з гіркотою й печаллю
побреду і впаду
переповнений сном.

Хай наснить

Слід свідчити відверто і зада́рма.

Якщо церковний жертовник
у місті Содом –
заплі́снявілий, –
потреба на анкети відпадає,
натомість є Содом.

Хлюпки́й, неврастенічний

На лихолітті вдавлена нудьга
уже створила деякі умови,
і безнаказаність, мов кістяна Яга,
туди дійшла, де вже на неї лови.
А ти, хто та́к мені не довіряв,
стоїш і просиш

Скрегонула зубами,
злості крихту вичавила
розпиральна машина –
заражена критицизмом дівчина!
Довго влюблялася
у відстороненого фіхтеанця,
довго вагалася
запросити до

Увігнутий асфальт.
Калюжа голуба.
Альберт настроїв альт
і звуків нарубав.

Злітали з клену вниз
купюри у футляр.
За це фальшивий твіст
виконував фіґляр.

Ось

За поворотом сну
йде звивиста дорога.
Її наздожену,
потрапивши в сюжет.
А поки що пітьма́ –
нікого і нічого –
й роз’яснення нема,
та вихід знаю вже.

Хай осідлаю

Хоч ми й одні з найдосконаліших створінь,
але від Бога ми лише маленька тінь.
Його думки з осяяних небес –
мов пахощі єванґельських чудес.

Вбираймо вчасно їх, несімо їх у

О, як же ти хотіла,
щоб твоя дитина вмерла.

Здавалося, весь світ того жадав.
Був квітень того року – тільки в серпні.

Ти нишком вени різала собі.
Але тебе знаходили

Моє дитинство – сосни й небеса
з хмарками, що заплутались в верхівках,
озера і луги, де дідова коса
духм’яне сіно слала для корівки.
Це бараболя, спечена вночі,
коли навколо