Роман Завадович

Не цурайтесь мови – мови тата й мами,
Мови діда й баби, предків наших всіх.
Бо її цуратись – сором непошани,
Бо її цуратись – перед Богом гріх!
На землі народів Бог створив

Мамо люба, ми до тебе
Нині прибігаєм,
Щирі-щирі побажання
Тут тобі складаєм.

Ми твої маленькі діти
Щиро просим Бога,
Щоб стеріг тебе від лиха,
Від припадку

Привіт тобі, кохана Нене,
У цей великий день!
Прийми вінок бажань від мене
І китичку пісень.

Дарунків жодних я не маю,
Ні золотих оков,
Тому у ніг твоїх складаю
Свою

Камінно сплять історії вітри
Під містом, де гриміла рать Богдана,
Де Прометей великої пори
В огні й крові залізні рвав кайдани
І де мечем та літерами крови
Літопис твій

Цить, синочку, спати треба,
Сяють зорі серед неба;
Коло тебе мати ляже,
Щось до сну тобі розкаже –
Казка ось тобі смішна
Про ведмедя – ласуна.

В пасіці старого

Котилася писаночка
Згори на долину,
Прикотилась простісінько
До нас у гостину.
А за нею йде Великдень,
Несе білу паску,
Дзвонить в дзвони, розсипає
Радощі і ласку.
А

Наш Тодірко Патичок
Має п’ятий вже рочок:
Ніс — мов ґудзик, личко біле,
Очка сині, погляд смілий,
Чуб русявий, кучерявий,
Що й казати — хлопець бравий!

Є в Тодірка

В Нагуєвичах на горбку
стояла хата у садку,
а збоку — кузня майстра Яця,
меткого Якова Франка.
Там цілі дні кипіла праця,
бо справна в коваля рука.

Дзвеніли молоти й

Як Лесь мав чотири рочки,
Все простоював в вікні:
Діти в школу йшли рядочком,
А маленький Лесик – ні!

“Мамо, матінко моя,
А коли ж піду і я?”

П’ятий рік минув

Над Дніпром широким
Старовинний Київ —
На Софійській площі
Гетьман на коні.
Славний Кожум’яка
Побивав тут зміїв,
Що несли неволю
Вільній стороні.

Києве,

Матусю наша, ми це знаєм:
Багато ангелів є в Божім раю,
Та на землі лише один між нами:
Це наша мама!

За вас ми молимося Богу,
За вас благаєм Пресвятого,
Щоб вам

Гірко було Ісусові, маленькій дитинці…
Не вродився Він в палаті, ні навіть в хатинці,
а в убогому вертепі за містом на полі
нічим було приодіти груденята голі.
У кутку стояли

Вже прийшло Різдво до хати,
Всім пора колядувати!
Колядують в місті діти,
Тож і звірам не сидіти!

Хоч вітри холодні дують,
Зайчик, їжак колядують,
Лис і олень

На дзвіниці дзвонять дзвони
Великодні, голосні –
Всюди втіха, всюди гомін,
Всюди радісні пісні.
Це Ісус воскрес з могили,
І воскресла з ним весна,
Квіти сині, жовті,

Гей, яка чудова,
Свіжа і багата
Українська мова,
Мова мами й тата!

Словечко за словом
Я учусь завзято
Запашної мови,
Мови мами й тата.

Мови мами й

Коли святий Микола
З небес на землю йде,
То кожний дім і школа,
Мов вулик бджіл, гуде.

Там дітвора чекає
На срібних янголят,
Що із доріг безкраїх
На землю

На небі зорі, зорі,
Поля снігами занесло,
В киреї білій все село,
А місто в світла морі.

По полі вітер віє,
Що вирвався десь з-поміж лоз,
По селах тріскотить мороз,

Він зрозумів великий поклик хвилі,
Народу син, унук дідів своїх,
Бо присягав на батьковій могилі,
Обороняти рідний свій поріг.

Він зрозумів великий зов Народу,
Як задзвонили

Як настане вечір, тихо і злегенька,
українську казку каже мені ненька.
Я тоді до неньки тілом всім тулюся —
бо цікаво слухати і боюся…

Ось князівна-краля у неволі в

Скінчився день, вже сонце спить,
На небі зірка мерехтить,
Під снігом гнуться віти –
У кожнім домі попри шлях
Стоять ялинки у свічках
І колядують діти.

Найкраще свято з