Про життя

Я б краще вороном копався у ріллі,
Ніж у негідника живився при столі.
Сухим окрайчиком задовольнятись краще,
Ніж губи мазати в чужому киселі.

1] Пори тієї в молодому році,
2] Коли під Водолієм Сонце йде
3] І ночі дням здають частину моці,

4] Коли полотна паморозь кладе,
5] Мов білий брат її, в поля просторі,
6] Та

1] Засяяв пломінь рівно, мов планета,
2] Помчав у далину і там заглух
3] Із дозволу привітного поета.

4] Коли наш зір принадив інший дух
5] Неясним звуком, що із нього рвався

1] Якби мій вірш був жорсткий та суворий,
2] Щоб міг відповідать безодні тій,
3] Де починаються всі скелі й гори,

4] Я б вилив сік своїх думок і мрій
5] Якнайповніше, а без

1] Коли переполох, для душ нежданий,
2] По всій рівнині розпорошив тих,
3] Що йшли на шпиль, для розуму жаданий,

4] Я притуливсь до друга днів моїх —
5] Без нього що робив би я

1] Не перебравсь центавр ще через річку,
2] Як ми потрапили у ліс такий,
3] Що годі в нім шукати стежки стрічку.

4] Не свіжість крон — сухих прутів пучки,
5] Не рівне віття —

Багатства прагнеш ти… Та чи в багатстві суть
Короткого життя? Всі, хто живе, умруть.
Життя у позику тобі даеться — отже,
З ним розлучитися щодня готовий будь!

Як буде в тебе жбан іскристого напою,
Розпий з людьми його, з якою хоч юрбою,
Той, хто життя нам дав, не журиться нітрохи
Твоїми вусами й моєю бородою.

Ми – зібрання ляльок, нас крутить як хотя
Небесний витівник. На килимку життя
Ми витанцьовуєм (це правда, а не казка) —
I потім падаєм у ящик небуття.

1] Самотнім, мовчки йти нам без супутніх,
2] Один за одним надійшла пора,
3] Як в міноритів прийнято покутніх.

4] Мені згадалась байка прастара,
5] Подібна тим подіям

Не пий, наказують, твоя вина в вині:
Настане судний день — і будеш ти в огні.
Це так… Та з радістю б віддав я землю й небо,
За мить, коли в шинку ми сидимо хмільні.

Соннивче, скоро день! Жени з очей дрімоту!
До музики й вина збуди в собі охоту!
Тим, хто живе тепер, недовго обертатись,
А тим, хто відійшов, немає повороту!

Люблю я в неділю по місту пройти
Так собі, просто, без цілі й мети
На площі Навона на хвильку спинюся,
На обеліск іще раз подивлюся
Та полюбуюся трохи прохожими,
Гляну, як

Навіщо капища, мечеті на майдані,
Про пекло та про рай розмови безнастанні?
У Книгу Долі глянь, о друже мій: усе там,
Що з нами станеться, записане зарані.

Щоб з дерева життя собі діждати плоду
I хоч на мить одну знайти душі догоду,
Ніколи з келихом не розлучайся, друже, –
Й тоді відчуєш ти найвищу насолоду.

1] “Відколи Константин орла у небі
2] Пустив навпроти, а не по слідах
3] Того, хто взяв Лавінію за себе,

4] Сто літ, і сто і більше божий птах
5] Жив на кінці Європи, край

Усе, що в тебе є, туманом розтає.
Нікчемністю стає, що маєш за своє.
Вважай, що все, що є, на світі не існує,
А те, чого нема на цьому світі, є.

Не зупиняється небесна колісниця,
Не насищається людьми земля-землиця.
Ти радий, що тебе вона ще не пожерла?
Не поспішай радіть: вона не забариться.

Іде життя моє безрадісно і вбого,
Роблю без виробу й не зароблю нічого.
Спасибі Вишньому, що хоч біди та злиднів
Нам не доводиться випрохувать ні в кого.

Його поклали на кобилу —
Негідник різок заробив.
Він грабував, і дідько знає,
Чого іще він не робив.

Та він, пручаючись, волає:
“Пустіть! Сховайте нагая!
На це не маєте