Про Україну

Пролягла доріженька
Та й через поля,
Налилась буйним стиглим колосом
Рідная земля.

Приспів:
Виростай, виростай багатий
Колгоспний урожай,
Розквітай, розквітай у

Де синь стоїть над краєм,
Де в росах далина, –
Ізнов шумить врожаєм
Селянська сторона.

Люба, нам з тобою врожаю моря,
Тихо в надвечір’ї нам світить зоря.
І ляже щедра

Важкі вітри не випили роси,
Черлені трави бродять буйним соком,
І вдалині під обрієм високим
Лугів осінніх теплі голоси.

А при багатті хлопці косарі
І комбайнери у спецівках

Хата стоїть у селі при долині,
Сонце біжить за веселу доріжку,
Бачу ті очі синії-сині,
Рідну, далеку, привітну усмішку.

Знав ти і доброго, і ворожого,
Все за людей

Гомін, гомін по діброві,
А над полем все заграви,
А над полем все заграви,
Пожовтіли буйні трави.

Станьмо, хлопці, при долині.
Станьмо, хлопці, таборами
За полями, за

Дівча стояло і співало,
Сріблясту ниточку вело
Про те, що радості замало
І зло людині — всюди зло;
Без батька й нені, в самотині,
Убогий вичахне обід,
Що тяжко жити

1. Львівські дахи

В ранішній мжичці
львівські дахи зростаються
у дивовижні форми
і голосниками коминів
заповідають небо;

а під вечір
натягають

1.
Печерська Лавра
западалася
у ранок.

Бані, рухнувши,
пороли небозвід
і позолота капала
в Дніпро.

2.

Розсуваючи стіну,
з руїн Успенського

Помий собі обличчя до краси
водою джерела жертовного,
де мочаться топільниць голоси.
Помий собі обличчя до краси.

На судний день чекатимуть на дні
задушені коралями

Як світла ломили над Palacio ніч,
ти познáчила мене під вестибюлем,
де Рівера стінами блудив,
тягнучи по них минуле.

Ти познáчила мене на Socalo цілунком,
як світла ломили

Спека розтопила під ногами кроки,
їх відлуння липло до землі.
Гусли співи у пташиних горлах
на гіллі.

А під обрієм вмирали піраміди,
джунґлі виїдали їм тіла,
пхалися під

Час затримався тут в пів дороги,
задихнувся і впав на горі.
Переїздить з обличчям убогим
темношкірий Христос на ослі.

А понурі, глухі барабани
б’ють у глиняні мозки

У скриню споминів складала
стару білизну днів,
мужчин з порогу закликала,
аж косу замочила в сивині.

Під гарячим полуднем
поле розпухало колоссям,
жінки, облиплі потом,
гнулись на серпах
і вихиляли жбани глиняні
грудей,
грузнули в стерні.

Це не вірш і не опис, немов у Боплана, а просто
місто ґречності і сентиментів, в якому
хтось за курку останню собі «Кобзаря» купував
і де по музиканті бездомнім ліра тривожна зросте;

(з циклу “Вертепчик”)

Люди:

Горіхові свої мовчазні двори
обгородили ми білим залізом,
бо вже наш Іван їде з гордої війни —
в листочок грає за

Рутка в зеленім, хата в покрівлі,
в синім — ожина,
ива-маржина стоїть в надвечірнім,
ива-маржина.
Хату в покрівлі дощик покриє,
губи — ожину,
рутку ж зелену разом із леном

1. МІСТО Св. АВГУСТИНА

Ви там почуєте в дощах
гугняві кроки Понса де Лєона й Менендеза,
розбиті сльози серць
старих конкістадорів.

І вам
за теплий зойк

1. Кривий танець

Вірському

на очі ніч пустила вії,
а місяць заклинав дерева і кущі;
сердиті стопи безнастанно били
у чорний барабан
землі

Ґранітний стогін вітру,
зелений шум Адірандакс,
хлипання озер —
вриваються
розіпнутим вікном
і тонуть в білому житті
між білими ліжками,
де білі люди
носять тиху