Про Україну

Українці, рідні, українці,
Ви немов лебедики сумні,
Розлетілись на чотири кінці,
По усіх куточечках Землі.
У чужих краях, де сонце світить,
Знаю я, немає Вам тепла,
І не

Я так люблю Вас дорогі Карпати,
Коли ранковий стелиться туман,
І в горах ніжних запах рути-мяти,
Мене п’янить, немов отой дурман.

Люблю дивитись я на бистрі ріки,
Що так

Від синіх гір Карпатських аж до степів Донбасу,
Я хочу привітати всю Україну нашу.
Із півночі до півдня, із заходу до сходу,
Я шлю свої вітання до рідного народу:

“Вже дуже

До 100-річчя Ярослава Стецька, провідника ОУН…

Де у горах карпатських орли сизі літають,
А в волинських лісах сосни горді стоять,
Десь в подільському краю чи у галицькім

Я прошу Вас усіх, на колінах молю,
Мої рідні брати, мої сестри!
Доки будемо ми в українськім краю
Цей важкий хрест в житті своїм нести?
Доки будемо ми у розбраті, в борні,

Предивні, зачаровані міста
з рудого порохна й рябої мерви.
І пасма вулиць сплетені, мов нерви,
і клуня в сірих теремах містка.

І наче плюш з роздертого листа,
життя засушене,

Уздовж причілля тінь лягає вогко,
а коло брам розколений колодязь,
у землю встромлений, немов колода,
зеленим, молодим сміється мохом.

Патлатий, кучерявий прочитан
руками

Якийсь вітер низький
жене стебла соломи
понад глибокі стежки,
повні утоми.

Повз ріку з кучерявим склом,
повз човенці червоні,
де попасом
землю

Переспів з російської

Жив собі роззява, ліві двері справа…
З ранку він хутенько встав, піджака вдягати став,
Шусть руками в рукави — з’ясувалось, то штани.
Отакий

1.
Іде з хоругвою колядки
і прославляє урочисто
ровесника, що шоколадки
скидає із небес пречистих.

Солодка, мов кутя, колядка
сніги вселюдські розсуває…

У роті тане

Протяжні, щільні, вперті, гураганні
пронизують Його вітри, і змерзлим серцем
колотять в Ньому, як тугим зеренцем.
в достиглому горісі… Все — в тумані.

На вод яйиі, мов птах,

Знову марчіє трава,
всюди присутність утрати:
час нерозталим словам
з листям — назад прилітати.
Затінок власних дерев
вічно з собою ми носим —
й віримо, що не

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на

(Пісня)

Сонечко встає, і в росі трава,
Біля школи в нас зацвітають квіти,
Вчителько моя, зоре світова,
Де тебе питать,
Де тебе зустріти?

На столі лежать

Україно, рідний краю,
Стороно моя жива,
Хай повік тебе минає,
Даль твою не облягає
Чорна хмара грозова.

Приспів:
Жита твої колосяться,
Стежки широкі

Я розкопаю високу гору,
Біля пшениці тебе посію,
Неначе квітку блакитнозору,
Моє кохання, мою надію.

Я розхлюпочу в лугах озера,
На сиву хвилю знайшовши зладу,
Пущу, як

Дівча стояло і співало,
Сріблясту ниточку вело
Про те, що радості замало
І зло людині — всюди зло;
Без батька й нені, в самотині,
Убогий вичахне обід,
Що тяжко жити

1. Львівські дахи

В ранішній мжичці
львівські дахи зростаються
у дивовижні форми
і голосниками коминів
заповідають небо;

а під вечір
натягають

У скриню споминів складала
стару білизну днів,
мужчин з порогу закликала,
аж косу замочила в сивині.

Під гарячим полуднем
поле розпухало колоссям,
жінки, облиплі потом,
гнулись на серпах
і вихиляли жбани глиняні
грудей,
грузнули в стерні.