Про Україну

На політичній мапі світу – ніби й лад:
ґіґантські є й дрібні держави та кордони;
у різних шри́фтах назв топонімічний ряд
усо́тує всі нації й закони;
країни на виду – столиці,

Забутая дорого у пітьмі!
Тебе шукала не одна потвора,
малюючи слідами на зимі
криваві кола.

У нетрях цих безлюдність світова
ховалася від Господа і Бога.
Тут, що не крок,

Щосуботи й щонеділі
по хрещатинській алеї
вишивають на дозвіллі
файні довгоногі феї.

Тут поси́дять, там посто́ять,
десь покурять після пива.
Десь мої бажання

По вулиці Правди – дерева посадять,
по вулиці Правди – ходитимуть люди,
на вулиці Правди – відкриють їдальні,
знесуть аварійне – нове побудують.

На вулиці Правди не будуть

Старенький автобус. Старенький водій.
Ми, кожен – учасник чорнобильських дій –
старі пасажири, прапільґовики,
усі безкоштовні. Як ті павуки,
собі наповзли, повсідалися вряд –
і

Після довгої праці нема заробітку.
Таргани перемерли від голоду в кухні.
Тільки літра вина в кришталевому кухлі,
у який хтось поставив розтріпану квітку.

Є кохана, в якої нема

Зламаю плани!
Більше незалежна!
А думка, що?
Закрийте книжку зараз…

А тим, хто залишається, – скажу…

В останні дні, які ламають грудень,
і рік, і вічність, і Тебе зі

Лікарня номер п’ять, святошинські ліси,
повітря дощове, палата паром дише,
під шапочкою – червень, півлипня – у труси,
до жовтня жовтяни́ця кров’ю пише.

І слухаєш усіх, їх вісім

Художники з маленького села,
ви оприлюднили любов до світу.
Картинна галерея розцвіла
у місті, де проводжу кожне літо.

Художники з маленького села,
ви світ ліпили з глини й

Ліні Василівні Костенко

Ліно! Найвища моя казко.
Шлейф по землі без Землі.
Важко добути від тебе вселаски
тим, хто велико малі.

Сіно з тобою хай всохне в не сіно

І він побачив,
що рука його
підне́сла сонце
над безмежним світом.
Йому пекло́…
а пе́кло не могло
очей його
і голосу спалити!
Пішла луна…

Предкам, які стали соснами,
лісовими лілеями та волошками,
і стоять, як велети, наді мною

На могилу з трав великих, синіх,
чебрецем затоплену високим,
на мохи сухі і

Крŏзь душі, крŏзь віру, крŏзь правду святу*
колишуться мрії, як ліс на вітру!
З нас предки глядять на сучасне село
і думають нами, щоб щастя жило!

Приспів:
Цим

Коли кордони розривали Україну,
єдиний розділяючи народ,
з громади за́вжди піднімалася людина
і рятувала від лихих негод.

За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
що Україна

Синє небо. Жовті луки.
Предковічний храм.
Вільні дзвони. Срібні звуки.
Все належить нам.

Час веде сюди дороги
звід усіх усюд.
Ми знайшли свою свободу тут.

Україна

Власне, лічені хвилини –
до відльоту, до прощання.
Той, хто родом з України,
знає: пісня – то кохання!

Я кохаю, бо співаю –
як життя любити треба…
І в польоті

Піраміду звели єгиптяни.
Нехай там живе мумія.
А сапфірові очі сфінкса!
Щоб сліпли народи світу.

Через бархани верблюди
розвозять вологу горбами.
У надрах пустелі

Це ще липень.
Оскар Уайльд ще не мав на увазі
леді Уїндермір;
крила багатьох космонавтів
ще не готові до таких далеких перельотів;
Бахчисарайський фонтан ще працює;

Православний час
править при свічах –
і Господь над ним.
Православний час
зустрічає нас
Словом праведним.

Божий Заповіт
у чужій душі зрости,
кожну заповідь
і

Хвилями котиться,
множиться й божиться
щастя народу мого!
і невідомо якого свого
я відчуваю щастя!
Лину вітрами-просторами
за долинами, го́рами
У ліс залітаю,
на