Про літо

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

Над ставом туман піднімається,
Рибалки темніють, як пні.
Хтось уже хлюпає, в три неба лається –
Годинник шукає на дні.

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

Старий білий кіт ходить по кімнаті,
Зітхнув і ліг у сонячному квадраті.
Один бік у кота білий,
Другий бік у кота чорний.
Так, я старий,

Частина збірки “Карпатська сюїта”

По вулиці легко себе пронесла
Вулиця низько схилилась
Темним огнем з-під брови повела
Серце у гір зупинилось

Ранок
Стоїть на вершині
Полами синіми
Змітає туман у долини
Повільно спускаючись схилом
І піднімаючи гори
Високо в гору

Частина збірки “Карпатська сюїта”

Гудуть роздягнені смереки
Виплутують гілля із темних хмар
Стара гуцулка в жовті ожереди
Згребла осінній сум над яром

Частина збірки “Карпатська сюїта”

Вітер
Буки
На опалому листі оранжевих схилів
Стовбури сизі
Труби органні
Трублять холодному небу
Осені пісню останню
Листопад

Скаче кінь додомів,
А стремена пусті.
Щойно хвіст додимів,
Як і шрами густі.

І знайома рука
Не притримує лет,
І козацький рукав
Не заходить на злет.

І знайомий

Вітер віє, вітер буйний, віє за горою,
мороз ходить, мороз бродить під руки з весною.

В річці риби, в полі скиби дощу з неба просять,
роси росять, хмари хмарять небо в барву

Лисніє липовий, липневий липець,
липучий і лискучий в білім збанку.
В нім розтопились зорі на світанку
і пахощі левад, квітчастих китиць.

Над озером пахучим,

Уздовж причілля тінь лягає вогко,
а коло брам розколений колодязь,
у землю встромлений, немов колода,
зеленим, молодим сміється мохом.

Патлатий, кучерявий прочитан
руками

Набрав повітря в груди,
аж засвистали звуком флейт.
Підніс жердину вгору;
так птах підносить дзьоб,
як починає лет.

Немов стовпи у землю,
вбив ноги у сажневий

Якийсь вітер низький
жене стебла соломи
понад глибокі стежки,
повні утоми.

Повз ріку з кучерявим склом,
повз човенці червоні,
де попасом
землю

Похитується в грядці, як султан
в осінній час увінчаний чалмою, —
міністр-індус, вчарований собою,
бо має гарні зуби й гарний стан.

Та ця його міністрість — то

Тяглось на тумани та не відлетіліло
віяло злагодою і раєм
вітряне золото миготіло
вуличка похитувала трамваєм.

Равлики хмиз запасали бо саме
час їм в хатках

Над зелен-рікою, на деревці скраю,
на третім листочку —
там коник пасеться: з черешні сідельце
і чала сорочка;
там коник пасеться — листок не прорветься
від легкого

В. Морозову

Гаряче дерево з півмісяцем і чортом
ми спроквола п’ємо, а три слони пливучі
сховалися у іншу філіжанку;
допоки музикант не скінчить «Parco morto:

В теплім місяці у травні
Шепче явір думи давні,

В синім місяці у квітні
Думи явора столітні.

За водою за бистрою,
Над землею, як сестрою,

Дужа хвиля набігає,

Ліфт піднімає нас догори
В ранки, і в півдні, і в вечори.

В ліфті не світло, але й не тьмянко,
Йдеш у гостиницю — в ліфт потрап.
Стріне привітно стара негритянка.
В неї

Вихопивсь дощик поміж заграв:
чоботи сині, синя сорочка,
сині мелодії понапинав
з неба широкого аж до листочка,
синіми стрілами закресав,
сині листочки дрібно писав —
людям,

Так пусто літо відійшло —
вже й не дотягнешся рукою,
бо, мов туман, тоненько
скло
між літом стало
і між мною;
і хай воно пересікло
обох нас; все ж дало в