Про донечку

В сиянье, в радостном покое,
У трона вечного творца,
С улыбкой он глядит в изгнание земное,
Благословляет мать и молит за отца.

1] О волхве Сімоне, о жадні учні,
2] Господнє сотворіння пресвяте,
3] З добром заручене, ви, зла підручні.

4] За злото й срібло всім продаєте.
5] Вже треба, щоб про вас сурма

1] Радій, Фйоренцо, ти така велика,
2] Що на землі й на морі б’єш крилом,
3] Та йде і в Пеклі слава стоязика!

4] Увагу поміж злодіїв п’ятьом
5] Віддав я вродженням твоїм, якими

1] Великий натовп цей і ці терзання
2] До того обпоїли зір мені,
3] Що підступали із грудей ридання.

4] Віргілій же: “Що бачив ти на дні?
5] Чому ти роздивлятися готовий
6]

1] “Цей гострохвостий звір, що з нами поряд,
2] Руйнує мур в фортеці кам’яній,
3] По цілім світі йде від нього сморід!” —

4] Таке промовив вождь учений мій
5] І знак подав, що

…Знов відвідав я
Той закуток землі, де я відбув
На вигнанні два роки непримітних.
Вже десять літ пролинуло — й чимало
Змінилося для мене у житті,
І сам, підвладний спільному

Переклад українською: Андрій Сергієнко

Їхав мірошник на віслюку.
Хлопчик плентався десь по боку?.
“Бач, ти, — мовить убогий народець, —
Дід їде верхи, а пішки йде

Переклад українською: Марія Пригара

Мишка ввечері співала:
— Спи, маленький! Замовчи!
Дам тобі шматочок сала,
Недогарочок свічі.
Мишеня пищить спросонку:
— Ти

Мовчки струни на бандурі
     Я перебираю.
Заспівав би я до тебе –
     Голос замирає.

Не почуєш мого слова
     Серцем молоденьким, –
Квітчаною головою
     Схилися

— Ой вишеньки-черешеньки!
Чи великі гроші
Заплатила за вас мама?
Такі ж ви хороші!
Іздалека вже вас видно,
А як стільчик взяти,
Отоді-то вже вас можна
Добре

— Ти, гуляко, — каже жінка, —
Поясни мені,
Про яку це ти Матильду
Згадував у сні?
А Макар їй: — Щось верзлося
Із дитячих літ.
Це козу так жартівливо
Називав наш дід.

Казав мені дід старенький, розумна людина: —
Пиши книжки, голубчику, товсті, як цеглина
А ще краще, як напишеш товщу за цеглину
Тоді зможеш, голубчику, купити машину.
А я діда не

Тоні

Вже й наша закохалася дочка…
А вчора ще ходили ми під зорі —
Шукати в їхнім сиво-срібнім хорі,
Куди впадає вічності ріка.
Здавалося, що завжди молоді
Ми

У сестрички теж є грядочка,
Невелика, наче кладочка,
А на грядці — огірочки
І кавун в рябій сорочці,
Сім головок маку,
Трохи пастернаку,
Був на грядці і горох,
Та його

У кротихи
Сталось лихо,
І кротиха
Плаче тихо
У норі
Від світання
Й до зорі.
У кротихи
Любий кротик —
Чорна шубка,
Чорний ротик—
Розлінився
В самий

Зовуть мене Оленкою,
Оленкою маленькою.
Над річкою Веснянкою,
Як перейти полянкою,
За садом-виноградом
Живу я із матусею,
З сестричкою Настусею.
Матуся робить в полі,

Як була після війни розруха,
дядько Білик взяв торбину: що ж,
поки що прощай, ріка Ревуха! —
та й подався із синком за Сож.

Взяв він хліба й солі на дорогу
(бо дорога довга і

Хиталочку-гойдалочку
Гойдатиму в садку.
Малесеньку Наталочку
Присплю у холодку.
Хить та хить.
Тихо. Цить.

Хиталочко-гойдалочко,
Гойдайся, не скрипи.
Кричалочко

Посадили ми ялинку у дворі,
Підросла вона на радість дітворі,
Простягає нам засніжені гілки:
— Будем разом святкувати, малюки!
На самісінькій верхівці угорі
Почепили ми

В городі
не чаклун страшний —
даремно ми тікали,
а дід-солом’яник старий
у картузі з дірками.
Так пояснила мама нам —
мені й моєму брату…

А хто ж про це
сказав