Про донечку

Серед ночі чути стук.
– Хто це стукає?
– Павук.
– Що майструє цей дивак
В пізню пору нашвидку?
– Для гостей‚ для мух‚ гамак
Він розвішує в кутку.

Ой летіла зозуленька,
Летіла сивенька.
Питалася, що там робить
Дарочка маленька.

Ми скажемо щиру правду
Цікавій зозулі:
Наша Дарочка маленька
Уже пішла люлі.

Моїй дочці

Я знаю — як виростеш — будеш питати —
хто таки справді був твій маленький батько —
і може ти й тоді мене не будеш знати —
і може не дійде до тебе про мене

Ой, нема миліше,
Нема веселіше,
Як в бабці в гостині, —
Медом нагодує,
Солодко цілує
Личенько дитині.

Яблучок нав’яже,
Казочку розкаже,
Ще й лялечку справить,

Вже Миколай на одвірку…
– Дайте, дайте мені зірку,
ту малесеньку!

Святий злинув ген на гірку,
Зірвав з неба одну зірку,
ту срібненьку.

А я її за пазуху,
йду по

Беручка, чемненька
Дівчинка Оленка, –
Цілий тиждень у роботі,
А все веселенька.

В понеділок пряла,
У вівторок ткала,
А в середу у череду
Овечки загнала.

У

Зайчик в поле поскакав –
Видно пару вушок.
За ним песик – гав-гав-гав! –
Ловить за кожушок.

Але зайчик – скік та скік,
Дав ніженькам знати:
Сюди-туди – скоро втік
До

«Мур, мур… Мур, мур…» — коточок
Заховався у куточок,
Мордочку хвостом прикрив,
Сірі вушка притулив.
«Мур, мур… Мур, мур…» — коточок.
Дам сальця шматочок.
Розкажи, де ти

“Щоглик! Щоглик!” Дітки раді.
“Щоглик!” — тільки і слівця.
А він тріпавсь на принаді,
Марно рвався із сильця.

Визволяють — скільки сміху!
“Глянь, дідусю, глянь, чи ба?”

Донечко, з добрим ранком!
Глянь за вікно, маленька.
Котик на нашім ґанку
з чорного став біленький.

Сніг йому в очі диха,
котик кумедно чмиха.
Вуха сховавши в іній,

З Великої Багачки дід Лука
ходив по селах криниці копати
і залишав у кожному селі
то спомин по собі,
то теплий дотеп,
то цямрину вербову…
Під Лубнами
нажив синів і

Привезла бабуся з міста
Ляльку Танечці малій.
В ляльки сукенка барвиста,
Гарні туфельки на ній

Ляльку Таня садить рядом,
Шоколадку їй дає,
А сама така вже рада:
— Це

Голубими очима
Вдивляється в небо дитя –
Голубими дорогами
Одпливає, одходить життя.

Десь нема вже високого саду,
Що до мене клонився-шумів,
Десь порубані й верби

Посадила якось Оля
Пригорщу квасолі.
А врожай зібрала,—
Дві пригорщі стало.
І дивується вона:
— Де ж взялася ще одна?

— Ду-ду-ду,
Чі-чі-чі…
Де ночуєш
Ти вночі?
— Чі-чі-чі,
Ду-ду-ду…
Я ночую
У саду.
— Ду-ду-ду,
Чі-чі-чі…
Од садка
Віддай ключі.
— Чі-чі-чі,

— Ду-ду-ду,
Чі-чі-чі…
Де ночуєш
Ти вночі?
— Чі-чі-чі,
Ду-ду-ду…
Я ночую
У саду.
— Ду-ду-ду,
Чі-чі-чі…
Од садка
Віддай ключі.
— Чі-чі-чі,

Коханій Ніль моїй — як щороку — на десяте листопада 1973

Пойняті полум’ям веселковим розквітлим,
Ми знову ввечері свічки святочні світим
У день осінній Твій. Усе, що рік

Ні, не Баба-Яга –
Кістяної ноги не було –
Із-за яру прийшла,
З невідомого світу і краю
(Знаю: в тамтому світі
Жило загадкове село,
Чув, у тамтім краю
Є щось дивне –

Я – вдома!
Піврічна втома,
безсонням породжена, тане…
Як скоро мене не стане
на світі?
Терпка оскома
жадоби життя діймає
до самого до осердя…
Тривожна мелодія

Попросила Марта: — Татку,
виділіть для мене грядку,
попрацюю на землі,
лиш купіть мені спочатку
поливачку, і лопатку,
і відерце, і граблі…
Усміхнувся батько, радий,