Петро Сингаївський

— Мало няні снігу, —
Тато промовля, —
Мало буде сміху
Влітку на полях.
Гульк — аж по стежині
Грудень гордо йде
І рої сніжинок
У поля веде.

Листопад. Падолист.
Тихий сад. Вітру свист.
Ходить садом Листопад,
Підміта чистенько сад.
Дерева обв’язує,
Лагідно приказує:
– Працювали ви ударно,
Все зробили, хто що

Носить листя їжачок,
Утепля хатинку,
То лягає на бочок,
То ляга на спинку.
Хвалить вітер їжака:
— Тепла хатонька яка!
Листя ще я насушу
І тобі допоможу:
Як у хатку

Звозить Вересень в комори
Кавуни і помідори,
Спілих яблук, груш і слив
Цілі гори натрусив.

Йде до гаю, де гриби
Виростають щодоби.
На чолі іскриться піт –
Сто турбот

Намалюю ліс і річку,
А над лісом — літака,
Він повісив білу стрічку —
Ой рівнесенька ж яка!

Гляну в небо — от обидно,
Запізнилась я на мить:
Літака уже не видно,

У саду літа синичка:
— Тінь-тінь-тінь! Тень-тень-тень!
Мов маленька садівничка,
Хазяйнує день у день.

Кожну гілочку малу
Огляде синичка
І співає дню хвалу,
Як моя

Вранці трави з росою
Червень косить косою,
А навколо, навколо —
Сяє світ червіньково:
І довкола хмарини,
І веселі жоржини,
І черешні червоні…
Червень став: притомився,

— Бджілко, бджілко, ти куди?
— На луги та у сади
Медовиті й запашні.
Здрастуй, Травню, здрастуй!

Мною Квітень-першоцвіт
Передав тобі привіт,
Тільки хмаркою мені

У місяця Квітня —
Дорога досвітня.
Від хати до хати
Іде до схід сонця
І стука в віконця:
— Пора вже вставати!

У місяця Квітня —
Сорочка новітня.
Бо вміє він

Що ти, Березню, привіз
Для своїх сестер-беріз?
– Золоті сережки,
Ниток для мережки,
Ще й для кожної — тепла,
Щоб хорошою росла.
Та не тільки для сестер —
Буде тепло

Пильно стежить місяць Лютий
Чи ставок у лід закутий,
Щоб дзвенів, мов скрипка.
Сяють в інеї дерева,
І, неначе кришталева,
Сяє кожна шибка.
— Я заграю вам на лютні
Про

— Січень, січень, не січи:
Печуть мати калачі.
Зупинись, подивись у віконце:
Калачі у печі наче сонце!

— Калачі давно вже бачу! —
Січень нам відповіда.
— Маю вдачу не

По вишневому садку,
По стежині, в холодку
Аж до броду-переброду
Каченята йшли по воду.

Научала качка-мати:
— Буду хліб я учиняти,
Тож підіть до річки,
Принесіть

Звуть пташину просто,
Звуть пташину — плиска.
А у неї хвостик —
Начебто колиска.
Плисочка гойдає
Дівчинку-веснянку
Й ніжно їй співає
Пісню-колисанку.
Щоб росла

Дощик, дощик, дощеня
Біг за мною, мов щеня,
Вже торкавсь мені до ніг,
Та я скочив за поріг.
Вбіг би дощик і до хати,
Та закрила двері мати.

Йшли у гості сироїжки,
Заросили білі ніжки.
А опеньки їх зустріли,
Обсушили, обігріли.
І в танок пішли раденькі
Сироїжки і опеньки.
Засміявся навіть пень:
— Ой, який

Сів метелик на слона
І поїхав до млина.

Повертались навпрошки
І везли мішок муки.

Переходили ріку,
Намочили в ній муку.

Кажуть: «Вийдем на лужок
І замісим

Гостює сонечко в саду
За срібними гілками,
І я до нього знов піду
За світлими думками:
Про теплі дні, про літні дні,
Про маму і про тата.
І скаже сонечко мені:
«А ти

Рано-вранці голуби
Полетіли по гриби.
На узліссі — груші-дички,
А на них — смачні гнилички.
І напевно, тих грушок
Можна з’їсти хоч мішок.
Тож забули голуби,
Що летіли

Молоточок-молодець,
Ось гвіздок, а он стілець.
Я гвіздочок за гвіздочком
Забиваю молоточком.

Гляньте — за хвилинку
Приладнав я спинку,
А тоді ще трішки
Підкріпив дві