Петро Сингаївський

Пада сніг, пада сніг
На розбіжини доріг,
І на гори, й на долини,
І на сосни, й на ялини…

Так навколо чисто,
Тихо, урочисто.
Вийдеш, станеш на поріг:
Жаль топтати

Де й поділись заметілі
Із морозами й вітрами,
Лиш тумани сніжно-білі
Ходять-бродять вечорами.

Понад лугом, понад ланом,
Біля тину, біля хати…
А ялинка за туманом –

Звуть пташину просто,
Звуть пташину — плиска.
А у неї хвостик —
Начебто колиска.
Плисочка гойдає
Дівчинку-веснянку
Й ніжно їй співає
Пісню-колисанку.
Щоб росла

У саду літа синичка:
— Тінь-тінь-тінь! Тень-тень-тень!
Мов маленька садівничка,
Хазяйнує день у день.

Кожну гілочку малу
Огляде синичка
І співає дню хвалу,
Як моя

Сливку якось навесні
Посадив я при вікні.
Дощик їй давав водичку,
Вітер гладив, як сестричку.

А у сонячну погоду
Я їй сам приносив воду.
І від бурі вперта сливка
Не

По вишневому садку,
По стежині, в холодку
Аж до броду-переброду
Каченята йшли по воду.

Научала качка-мати:
— Буду хліб я учиняти,
Тож підіть до річки,
Принесіть

Намалюю ліс і річку,
А над лісом — літака,
Він повісив білу стрічку —
Ой рівнесенька ж яка!

Гляну в небо — от обидно,
Запізнилась я на мить:
Літака уже не видно,

Вскочив зайчик у трамвайчик,
Тільки це ж іще не все.
Сів. Купив квиточка зайчик,
А трамвайчик не везе.

Бачить зайчик: входить котик
З вусами вже сивими,
А в руках у

Молоточок-молодець,
Ось гвіздок, а он стілець.
Я гвіздочок за гвіздочком
Забиваю молоточком.

Гляньте — за хвилинку
Приладнав я спинку,
А тоді ще трішки
Підкріпив дві