Петро Гулак-Артемовський

Се что добро или что красно, но еже жити братии вкупе и

Петро мужик непокорний,
Та вдавсь собі проноза з біса:
Здається, з пики і дурний,
Та годзунковатий гульвіса.
От ґедзь напав Петра: не спить, не їсть ніколи,
Бажає бачить

На від’їзд із Полтави М. М. Лонгінова 22 травня 1842

А доки ж нам у Полтаві
Бить байдики, пане!
Наробив єси вже слави,
Чи надовго стане?
Порозтринькав все дівчатам:

Трагедия

Действие происходит в Халциде, главном городе острова Эвбеи, в чертогах Атреевых.

Атрей, Еврисфен, Алкимедон,

Слышану сотвори мне заутра милость твою, яко на тя уповах.

Ой де ж вона залетіла,
Обіцяна Галка Біла?
Мабуть, Харків проминула,
Чи не в вирій лиш шморгнула?
Писав пан:

В ставочку Пліточка дрібненька
Знічев’я зуздріла на удці черв’яка,
І так була раденька!
І думка то була така,
Щоб нідвечірковать смачненької
Ну, дейко! до його швиденько!

Послухав жінку
Та взяв на перемінку
Пістрявії із Харкова штани,
Так, отже, бач, –
Хоч сядь та й плач:
Щось не вподобались Йому вони! [1]
І осміяв,
І ошпував,

Сидить Петро у Полтаві
В стані з поштарями;
Тепер Петро наш не в славі,
Вже не з панночками!
Колись, було, як забряжчить
В браму у будинку,
Так пані Засс і закричить:

Яко аще бы не закон твой поучение мое был, тогда убо погибл бых во смирении моем.

Світить місяць у віконце,
Та в очах темніє!
Сяє в небі ясне сонце,
Та серця не гріє!
Коли б

Совет султану на затею его перенести свой двор, знамя и сорочку Магомета в Адрианополь

Ой не мандруй, султане,
До Адринополя,
Бо там тебя застане
Лихенькая доля!
Ой

На победы русских над турками, одержанные ген[ерал]-майор[ом] Андронниковым в Азии 14-го и вице-адмиралом Нахимовым 18 ноября 1853 г. на порте Синопа

Сидить Абдул, [1]
Губи

Parcus deorum cultor et infrequens,
Insanicntis dum sapientiae
Consultus erro; nunc retrorsum.
Vela dare atque iterare cursus.
Cogor relictcs etc. [1]

От і допивсь!
І

…при посылке ему в С.-Петербург делового портфеля

Колись було,
Та вже давно —
Аж за Богдана Хміля,
Аби папір,
Черкай на спір!..
Писалось без портхвіля.

Хто, кажуть, до кого,— ми до тебе, Грицько!
З суплікою прийшли: я, бач, та мій Рябко.
Не дай загинуть нам, не дай з нас кепковати;
А доки ж буде нас зле панство зневажати?
Пусти

(Побрехенька)

Mes jours sont le tissu d’un contraste étonnant:
Je ne vis qu’en pleurant, et je pleure en riant!
L’amour, pour tant de coeurs l’objet de plus doux charmes

Балада

“Нуте, хлопці! швидко, шпарко!
Музики, заграйте!
Гей, шинкарю, гей, шинкарко,
Горілки давайте!”
Ріжуть скрипки і бандури,
Дівчата гопцюють;
Хлопці,

(Древнее чешское предание)
Что это за дева средь мрачной дубравы
У дуба безмолвно сидит?
И жезл в ее длани монаршей державы,
Как молния, златом горит!
И в думе

Печально я гляжу на наше поколенье.
Лермонтов

Як подивлюсь на хист теперішніх людців,
На витребеньки їх… Та що з ними мороки!..
То, далебі, дрючок отак би і вхопив,

(Отрывок из первой песни поэмы “Счастие на земле”)

Я счастие пою, живя в плачевной доле, –
Блажен, кто счастие обрел в невинной воле!

Сyиди, о дщерь небес, от горных

Як тільки задзвонять чотири годинки,
Так ми й шморгнемо в високії будинки
Та любих панночок
Засадим до книжок:
Нехай гуртом голосять
Та хоч борщу Петрові просять.