Петро Гулак-Артемовський

Се что добро или что красно, но еже жити братии вкупе и

Петро мужик непокорний,
Та вдавсь собі проноза з біса:
Здається, з пики і дурний,
Та годзунковатий гульвіса.
От ґедзь напав Петра: не спить, не їсть ніколи,
Бажає бачить

Ой час їхать, Марусенько,
Тобі до господи!..
Ох, болить моє серденько
Від сеї невзгоди!
Ой збирайся, моя галко,
Ти до чоловіка!
Жаль нам тебе, серце, жалко,
Жаль буде

Последний экзамен, произведенный мною воспитанницам Полтавского института в январе и феврале 1854 г.

У Полтаві, в славнім місті,
Будинки біліють;
В тих будинках дівчат з

Слышану сотвори мне заутра милость твою, яко на тя уповах.

Ой де ж вона залетіла,
Обіцяна Галка Біла?
Мабуть, Харків проминула,
Чи не в вирій лиш шморгнула?
Писав пан:

В ставочку Пліточка дрібненька
Знічев’я зуздріла на удці черв’яка,
І так була раденька!
І думка то була така,
Щоб нідвечірковать смачненької
Ну, дейко! до його швиденько!

На победы русских над турками, одержанные ген[ерал]-майор[ом] Андронниковым в Азии 14-го и вице-адмиралом Нахимовым 18 ноября 1853 г. на порте Синопа

Сидить Абдул, [1]
Губи

(Вольный перевод из Мильтона “Потерянного рая”)

— Земля, земля,— вопил он в ярости терзаний, –
Орудье мук моих и всех моих желаний!
Чертог достойнейший одних богов навек,

Яко аще бы не закон твой поучение мое был, тогда убо погибл бых во смирении моем.

Світить місяць у віконце,
Та в очах темніє!
Сяє в небі ясне сонце,
Та серця не гріє!
Коли б

Совет султану на затею его перенести свой двор, знамя и сорочку Магомета в Адрианополь

Ой не мандруй, султане,
До Адринополя,
Бо там тебя застане
Лихенькая доля!
Ой

Vous voyez le grand gain, sans qu’il faille le dire
Que de ses ports de mer le roi tous les ans tire;
Or, l’avis, dont encore nul ne s’est avisé
Est qu’il faut de la France,— et c’est

(Писулька до Грицька Прокази)

Хто Добрість, Грицьку, нам намалював плаксиву,
Понуру, мов чернець турецький, і сопливу,
Той бісів син, коли не москаля підвіз,
Той

…при посылке ему в С.-Петербург делового портфеля

Колись було,
Та вже давно —
Аж за Богдана Хміля,
Аби папір,
Черкай на спір!..
Писалось без портхвіля.

Хто, кажуть, до кого,— ми до тебе, Грицько!
З суплікою прийшли: я, бач, та мій Рябко.
Не дай загинуть нам, не дай з нас кепковати;
А доки ж буде нас зле панство зневажати?
Пусти

(Отрывок из первой песни поэмы “Счастие на земле”)

Я счастие пою, живя в плачевной доле, –
Блажен, кто счастие обрел в невинной воле!

Сyиди, о дщерь небес, от горных

Як тільки задзвонять чотири годинки,
Так ми й шморгнемо в високії будинки
Та любих панночок
Засадим до книжок:
Нехай гуртом голосять
Та хоч борщу Петрові просять.

(Древнее чешское предание)
Что это за дева средь мрачной дубравы
У дуба безмолвно сидит?
И жезл в ее длани монаршей державы,
Как молния, златом горит!
И в думе

Печально я гляжу на наше поколенье.
Лермонтов

Як подивлюсь на хист теперішніх людців,
На витребеньки їх… Та що з ними мороки!..
То, далебі, дрючок отак би і вхопив,

Вернулася ж Химка
Допрядать починка.
Ой насуче ниток,
Що буде з півміток!
Язик — веретено
І бреше скажено!
Накрутить десятки,
Витче і двадцятки;
Буде й полотенця,

(Приказка)

Цікавий, Мовчуна зустрівши раз, спитав:
“Від чого голосний так дзвін той на дзвіниці?”
“Від того, що (коли не втнеш сеї дурниці)
Всередині, як ти, порожній