Олександр Кониський

Ой що з тебе, – що зроблено.
Жидам тебе запродано,
Твої ниви поорано,
Твої степи покошено,
І могили розкопано,
І Січ твою зруйновано,
Родино моя!

В найми тебе

У киреях, у брилях,
З люльками, з саквами
Ішли наші на Ладогу
Битими шляхами.

Везли вони за собою
Не з Січі гармати,
Не рушниці й гаківниці,
Заступи,

Миколі Івановичу Костомарову

Ходім, ходім мерщій відсіль,
Ми тут не найдем щастя-долі,
Тут тісно нам, тут всі раби,
Привикли жить в гіркій неволі.

Тут нам привіту

Де ти, доле, де ти, доле?
Чи ти в лісі, чи ти в полі?
Чи недужа під копою
Притулилась самотою?

Чи по селах тиняєшся?
Чи у морі купаєшся?
Чи на Дону з чумаками?
Чи в

На цвинтарі під церквою
Безрукий, безногий,
Сидить старець, ветхий дуже
Худий і убогий;
Обідраний, обшарпаний,
Сорочки не має;
У прохожих він крізь сльози
«На хліб дать»

Богдану Олександровичу Калині

Як помру я, любий друже,
На чужій чужині,
Перевези моє тіло
В рідну Україну,

Де і сонце ясній світить,
Краще зорі сяють,
Де

Не дорікайте їй гріхом,
Ви більш її грішили,
Не дорікайте женихом –
Вона його любила.

Не дорікайте їй за те,
Що серця не спинила
І чувство чистеє святе
Не знать з

Не обскурант я, що не плачу
За тим, чого нема.
Що вже минуло і мина…
Я України долю бачу
Не в бунчуках, не в булаві,
Не у гетьманській голові;
Не в скарбах, схованих у

Вийшов місяць на могилки
З неба подивитись;
Округ глянув світлим оком,
Став чогось журитись;

Далі в хмару загорнувся,
Перестав світити,
За ним зірки поховались,
Мов

І
Ні, не зови мене на пир,
Я не піду на пир лукавих,
Не поклонюсь Мамони славі,
Не воспою його кумир,
Ні, я не був вовік рабом,
Не прославляв брехні, неволі;
Поет,

Не той сиротина –
Кого рід не знає;
У кого хатини
Й худоби немає;

Не той сиротина –
Хто ходить в десятці,
У кого свитина –
Вся латка на латці;

Аби була в

Слова: Кониський Олександр Якович

Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,