Олег Ольжич
Порцеляна
- Автор: Олег Ольжич
До дзвінкого водограю
З шумом балю в голові
Я збігаю по терасах,
По розсипаній жорстві.
Пруг оранжевого світла
На каміння ліг і щез,
Наче хвиля, що
Приxодили
- Автор: Олег Ольжич
Приxодили. Стрічали шану й страх,
Здолавши багна, пущі і вертепи.
Приносили в приплющених очах
Своє блакитно-зеленаве небо.
Ми не зазнали радости. Були
Їх пестощі рвучкі і
Поцілуєш, різко і суворо
- Автор: Олег Ольжич
Поцілуєш, різко і суворо,
А в очах — морозяна блакить,
А в очах — розриви і простори…
Ет, не нам, товаришу, любить!
Ще зіниці тугою розкриті
І сухі тривого.
Підзамчя
- Автор: Олег Ольжич
Притулене тут під горою —
Спокійне Підзамчя усе.
Лиш вітер стрімкою рікою
І хмари, і зорі несе.
В хатках порушаються люди,
Ткачі, кушнірі, ковалі,
Шукаючи щастя чи
Негритянський божок
- Автор: Олег Ольжич
Тисячолітній, дужий баобаб
Один віддав його залізні риси,
І мертвий впав на землю чорний раб,
Коли нарешті божий погляд висік.
Прикрашений, високо на стовпі,
Він став між хиж
Незнаному воякові
- Автор: Олег Ольжич
I
Читайте газети при тихім вікні,
Впивайтесь ясним каламутом.
І як не зірвуться ці лагідні дні,
Не крикнуть розпучливо-люто!
Читали, пряли недомріяні сни,
Солодку
На горі під лісом
- Автор: Олег Ольжич
На горі під лісом — біла хатка.
Біла дівчина виходить, біла цятка.
Над горою вдень шовкове небо.
(Як воно, шовкова в грудях туга).
І вночі під лісом хатка біла.
(Ах навік,
Нащо слова
- Автор: Олег Ольжич
Нащо слова? Ми діло несемо.
Ніщо мистецтво і мана теорій.
Бо ж нам дано знайти життя само
В красі неповторимій і суворій.
Що вибереш, чи образ бездоганний,
А чи прообраз для
Люкреція
- Автор: Олег Ольжич
Давно ріка вернула в береги.
Давно нора засипалася в кручі
І місто мовчки зводить навкруги
Вали із частоколами колючі.
Та ще лежить над плямами полян,
Над краєм, що не
Межа
- Автор: Олег Ольжич
По рівній грані двох світів ідеш,
Що, наче скло, невидима і гостра.
І тягне, рве глибинами без меж
Одкрите серце ненаситний простір.
Ступи ліворуч: легкий буде спад,
Повільні
Знов вітри над землею, вітри
- Автор: Олег Ольжич
Знов вітри над землею, вітри
І блакить, і розриви, і дим
Сонну землю черкає згори
Смерть черкає крилом голубим.
Ширше груди! Повніше серця!
(Бо згориш від чекання,
Душа обважніла, як жорна
- Автор: Олег Ольжич
Душа обважніла, як жорна,
В полоні страшного і злого.
Земля благодатна і чорна
До решти знеснлила ноги.
І от її знов розбудила
Хода круторої пари.
І серцю, як перше, є
Ґоти
- Автор: Олег Ольжич
Похмурий день зачаївся в тумані.
Над бродом ржуть, полохаючись, коні.
Мій меч бренить, та чую, що на грані
Мене не зрадять крицеві долоні.
Учора твердо так, без
...Давнім трунком, терпкістю Каяли
- Автор: Олег Ольжич
Давнім трунком, терпкістю Каяли
Ці — і кров, і смерть.
Небо — княжі київські емалі.
Небо знову — твердь.
Знов не вгору несміливим зором —
В безкраї степів,
Жити повно,
Городок 1932
- Автор: Олег Ольжич
(уривок)
За нами розгубленість мертва,
Де страх і покора — закон.
Там втрат не буває, де жертва —
Здобутий в огні бастіон!
Ім’ям невблаганним свободи
Здолали
Воно зросло з шукання і розпуки
- Автор: Олег Ольжич
А гострозоре, мужнє покоління
Уже зросло на молодій землі.
П. Филипович
Воно зросло з шукання і розпуки,
Безжурно-мужнє, повне буйних сил,
Закохане в свої тугії
Ґалли
- Автор: Олег Ольжич
О, невмолимі скам’янілі дні,
Міцна рука над людьми і богами
…Чигає там, у сірій далині,
Лягає горами за нами.
Ми подолаєм знов. Ще не одні
Нам скоряться. Над все є вірна
Археологія
- Автор: Олег Ольжич
Л. Мосендзові
Поважна мова врочистих вітрин,
Уривчасто скупі її аннали:
— Ми жали хліб. Ми вигадали млин.
Ми знали мідь. Ми завжди воювали.
— Мене забито в
...Візія
- Автор: Олег Ольжич
Вітри од краю до краю,
Од рана до рана дмуть.
Дерева, дахи зривають,
Пісок і тріски несуть.
На подвір’ях клунки, попони.
— І не в безвісті шлях цей? —
Широкогрудих коней
Захочеш - і будеш
- Автор: Олег Ольжич
(із циклу “Незнаному воякові”)
Захочеш – і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника
Сторінка 3 із 4
Тунг сагурнг