Микола Возіянов

Літо! Тепле літечко!
Квітне в полі квіточка.
Жовту квіточку оту
У віночок заплету,
Закосичу синім квітом,
Привітаю маму з літом.
Мій віночок жовто-синій,
Наче прапор

Озвались дзвони –
Коляда іде!
Малих колядників
З колядками веде.

Різдвяна зіронька
На небі спалахнула,
Мов Божа Мати
Дітям посміхнулась.

В святій

Іде дорогою Барбос
Десь після вечері
І на спині, аж упрів,
Тягне вхідні двері.
— Гей, друзяко, схаменись! —
Кіт кричить з паркана. —
Таке робиться хіба
Зопалу чи

Песик півнику жалівся,
як дитина голосив:
“З того дня як народився
ще нікого не вкусив.”

Поряд котик, ледь не плакав:
“За той час як я живу
ще нікого не подряпав
уві

Горобчики сиділи
На гонтовом дашку,
У дзьобиках тримали
Усі по пиріжку.

Дивився песик знизу
На гонтовий дашок,
Чекав, коли хтось зронить
На землю

Грає одуд у дуду,
У дуду.
З ним розмову
Поведу, поведу:

Дуда-дуда, дударику, —
Не мовчи, не мовчи,
В дудку грати-вигравати
Научи, научи!

Я заграю

Весну сонечко стрічає.
Шпак до гаю прилітає.
І виспівує веснянку
На вербині спозаранку.
Перше листячко в гайку
Аплодує співаку.

Ялинонька стрункесенька,
Зелена, мов весна,
Із лісу вийшла темного
Й стоїть собі одна.

– Куди це ти зібралася? –
Питається лісник.
– До діточок, – промовила. –
Новий

Лесик гілочку тримав –
Цуценя дресирував:
– Лапу дай! Кому сказав?!
Песик носа облизав.

Він ще слів не розумів.
Навіть гавкати не вмів.
Лесю лапки не давав,
Тільки

Привезли із магазину
Нам нову автомашину.
Поки татко десь барився –
Я – сигналити навчився!

На Україну
Випали сніги.
Моя земля
У білосніжній льолі.
На небі місяць,
Як козак на волі.
А снігу, снігу
Снігу… навкруги!
Вечірня зоре,
Ясно запалай!
І

Я злий на цілий світ –
Мене подряпав кіт.
Один тепер гуляю.
З котом не розмовляю.

А котик вибачається:
Мурчить та намагається
У очі подивитися…
Ну, як на нього

Чув я якось на терасі,
Як хвалився Рома Асі:
«Упіймав я окунця –
Ледве витягнув з Дінця.

Плавники, неначе вила,
Рот, мов паща крокодила…»
«Ти чудовиська злякався?

Загула зима вітрами –
Теплій осені кінець.
До віконця, як до мами,
Притулився горобець.

Притулився і зігрівся
Від домашнього тепла.
На калині сніг іскрився,
Гучно

– Ку-ку! Ку-ку! –
У лісі зозуля кує.
– Ку-ку! Ку-ку!
Свій голос луна подає.

– Ку-ку! Ку-ку!
То зліва, то справа лунає:
Зозуленька в хованки
З дітками грає.

– Вадик весело гука:
«Я знайшов в траві жука!»
Жук собі гуде: «Агов!
Я тут хлопчика знайшов!»

В нашій хаті суєта –
Ми купаємо кота:
Тато, мама, я, дідусь,
Дві бабусі, брат Петрусь.

Котик дивиться вороже
Та пручається, як може.
День купальний нелегкий:
Усі

Ведмежата в зоопарку
Влаштували вранці сварку.
Засоромились ураз:
«Діти дивляться на нас!»

– Хто, дідуню, в лісі стука? –
Поцікавилась онука.
– Дятел стукає – «тук-тук!» –
В лісі чути дивний гук.

Птаха дерево довбає,
Там поживу здобуває, –
Усміхнувся сивий дід.

По городу у селі
Ходить соняшник в брилі.
Навкруг жовтого бриля
Бджілка радісно кружля
Та співає: «Траля-ля!
Медом пахне від бриля!
Траля-ля! Траля-ля!
Чую, чую я здаля