Микола Возіянов

Озвались дзвони –
Коляда іде!
Малих колядників
З колядками веде.

Різдвяна зіронька
На небі спалахнула,
Мов Божа Мати
Дітям посміхнулась.

В святій

Грає одуд у дуду,
У дуду.
З ним розмову
Поведу, поведу:

Дуда-дуда, дударику, —
Не мовчи, не мовчи,
В дудку грати-вигравати
Научи, научи!

Я заграю

У рудого котика
Ніс у молоці.
Глузували з котика
Сірі горобці.

Песик тим горобчикам
Змовкнуть наказав.
Котику маленькому
Носа облизав.

Сонячний зайчик,
Радісний зайчик
Бігав по білій стіні.

Раптом грайливий
Сонячний зайчик
Сів на долоньку мені.

Сонячний зайчик,
Радісний зайчик
Прудко по стелі

Було, як з неба
Зіронька котилась,
Я, ще малий,
Долоньки підставляв.

«Котись сюди!..» –
Зірницю умовляв,
Бодай вона…
Об Землю не розбилась.

– Сніговик, сніговик,
Не ходи без черевик.
Снігом грає завірюха,
Одягни, бодай, кожуха.

Ба, на вулиці зима!
Рукавиці є? Нема!
Чи не холодно тобі
Із відром на

Лисичка вийшла із лісочка –
За сонцем скучила руда.
На вітах жодного листочка,
Весняна хлюпає вода…

Вже ранній пролісок привітно
Опале листя розтуля.
Голівку вистромив

Верба брунькує біля хати
Під спів весняного струмка…
Бруньки, неначе кошенята,
Сидять на довгих гілочках.

Вночі на дворі прохолода.
Безлисті клени та дуби.
А вже дарує