Михайло Стельмах

Сонце стукає в віконце.
Ти не спи, як сходить сонце,
Прокидайся — й на зарядку,
А з зарядки та й на кладку,
Через кладку на лужок,
А з лужечка та в садок.
Там лежать

Невеличка наша річка —
Я її перепливаю,
А на березі сестричка
“Гиля, гусоньки” — співає.
Гуси слухають сестричку,
З рук її скубуть травичку —
У нас гуси не сердиті,
Бо

Тільки хвилі, і небо блакитне,
І водою діброва бреде,
Перед мною дороги привітні,
Перед мною життя молоде.

Я пливу у роздолля чудові,
А навколо хлюпоче весна,

Ми капусту роздягали,
Сто одежинок знімали,
А одежинки оці
Підуть нам на голубці.

Запишавсь в долині хрін,
Що солодкий дуже він.
Скуштував його деркач,
Диркнув, кліпнув — та й у плач;
І два тижні не співав,
Тільки сльози витирав.

Дні погожі,
Ясні,
Жаркі.
На лугах
Дзвенять косарки,
І співають
Всі луги,
І підводяться
Стоги.
Я вминаю
З дідом стіг,
Щоб у дощик
Не затік,
Щоб

За народними мотивами

Хочеш — вір, а хоч — не вір:
В чайки шапка набакир,
Бо носила чайка сіно,
Обросилась по коліна;
Збило сіно шапку чайці,
Натрусилось у

Кіт побачив черепаху,
Черепаху-костомаху,
Та й говорить: — От невдаха!
Зверху миска,
Знизу миска,
А між ними черепаха.
Де взялось на тебе лихо? —
Черепаха каже тихо:

У кротихи
Сталось лихо,
І кротиха
Плаче тихо
У норі
Від світання
Й до зорі.
У кротихи
Любий кротик —
Чорна шубка,
Чорний ротик—
Розлінився
В самий

Там, де гнеться верболіз,
Чорногуз
В ставок заліз.
А на птицю з верболозу
Вітер трусить
Срібну росу.
Рясно падає росиця —
Славний душ
Приймає птиця
Коло берега

Цілий ранок, цілий ранок
Тягне стружку мій рубанок:
З дідусем ми цілий день
Дім будуєм для людей,
Дім на тисячу людей!
Дім без вікон, без дверей!

Тільки є у домі

Зовуть мене Оленкою,
Оленкою маленькою.
Над річкою Веснянкою,
Як перейти полянкою,
За садом-виноградом
Живу я із матусею,
З сестричкою Настусею.
Матуся робить в полі,

На болоті журавель
Цілий день збирав щавель.
Назбирав собі на борщ,
Та якраз вперіщив дощ,
І щавель знесла водиця, —
Без борщу лишилась птиця.
З того часу журавель

Розлилися води
На чотири броди —
Через ліс, леваду
В мамину бригаду.

Що у першім броді —
Бусол важно ходить,
В брід він заглядає,
Мов листа читає.

Що у другім

Зацвіла уся долина
За колгоспом коло млина,

Коло млина коло того,
Де так сонця золотого,

Де купави в яснім плесі,
Де шумлять, шумлять колеса.

Дід старий стоїть на

Через кладку, через річку
Я веду свою сестричку.
Прямо в хвилі кладка гнеться,
А Оксаночка сміється,
Бо зі мною й через річку
Не боїться йти сестричка.

Скоро я піду до школи.
От зберуть врожай із поля,
Повезуть на трудодні,
Значить — в школу час мені.
А сестриці ще не час,
Бо вона маленька в нас —
Не запишуть в перший

На городі,
Що при броді,
Біля гатки
В грядку-
Латку
Сам, без матері,
Без татка,
Їжачок,
Мале дитятко,
Садить носом
Бурячок:
Проштовхнув
У грядці

Розболілись в зайця зуби,
З болю в зайця спухли губи,
Як м’ячі, набрякди щоки,
Сів і стогне косоокий.
«Ох, яке у зайця лихо!» —
Ходить-журиться зайчиха,
Зайця кутає у

За народними мотивами

Зажурилася зайчиха:
Що за напасть, що за лихо
Забрело до неї в дім —
От ніяк не всидить в нім

Її любий Непослушко,
Що найкращі має