Марія Пригара

У садок з’явився новачок,
Він прийшов у групу — і мовчок!
Оченята в нього повні сліз.
Він стоїть, в куток уткнувши ніс.
Ми хотіли втішити його.
Ми йому сказали: — Ти

— Не пищи, Андрійку, в ліжку!
Не заводь своїх пісень!
Тихий будь такий, як мишка,
Бо сьогодні — мамин день.
Бачиш, ось малюнок в рамі,
В банці квіти голубі.
Це дарунок

У новім високім домі
Проживає п’ятий рік
Вам, напевне, не знайомий
Роботящий чоловік.
В нього дуже бистрі очі,
Все на світі вміє він.
Може дім, коли захоче,
Збудувать

Стоїть індик, бурчить індик:
— Я до таких пустот не звик.
В нас є розбійник у дворі:
Он він цвірінькає вгорі.
Ну, хай би кривдив він малят,
Там гусенят чи каченят,
Але й

Жив горобчик у садку,
Гарно жив!
Знав він пісеньку таку:
— Чив! Чив!
Мав він шестеро братів,
Забіяк,
Але всіх по черзі бив,
Та ще й як!
Мама плакала весь час:
—

Плаче мама горобчиха:
— Не синок, а справжнє лихо!
Вже нема спокою вдома!
Що робити — невідомо.
Спершу з двору кличе квочка:
«Зупини свого синочка!»
Потім очі коле

Отаке з розбишакою горе —
Він світ за очі лине за море.
Вже і двір його рідний позаду,
Ані дому не видно, ні саду.
Та невже ж там ніхто не згадає,
Що горобчика вдома

Ой, дожився горобчик, дожився:
З усіма у дворі посварився.
Дуже в сварці невесело жити,
Бо немає із ким говорити.
Погукати б синичку на раду,
Та синичці про нього й не

Сидить сорока на містку,
Кричить сорока: — Скре-ке-ку!
Скажіть, будь ласка, скре-ке-ке!
Чи де ви бачили таке?
Усі летять в далекий край,
А ти мовчи та поглядай!
Ну, хай

Линув дощик, линув,
Та й пропав на сонці.
Тисячі краплинок
На малій сосонці.
Зліва глянь — сріблясті.
Справа глянь — іскристі.
От сосонці щастя!
Ніби вся в намисті.

Помилилась, лозиночка, помилилась!
На зимове сонечко задивилась.
А лозинку сонечко пожаліло,
Із-за хмари глянуло та й пригріло.
І лозинка ніжиться, ніби літом,
«Зацвіту я,—

Гроза помалу підповзла
І гримнула ударами,
Мов сотня велетнів зозла
Побилась десь за хмарами.

І тут як вдарить — просто в ліс!
Як закурить живицею!
Вершину дерева

Що за диво сталось в нашім місті?
Йдуть до школи квіти пишнолисті.
Поспішають айстри та нагідки,
Тільки квітка хилиться до квітки.
Дріботять жоржини і левкої:
Ви юрби не бачили

Чи то я недбалий?
Чи то я ледачий?
Оце задали нам
Чотири задачі.
Чотири задачі
Й письмо на додачу.
І вже я навколо
Нічого не бачу.
Та поки списав я
Чотири

На носі чорнило,
На шапці чорнило —
Немов їх чорнильним дощем покропило.
На кожній долоні
написано: «Юра».
Скажіть, вам не стрівся такий замазура?
Біжить, підкидає він

Ми з Дніпром тепер сусіди:
Будем жить біля Дніпра.
Тато каже:
— Взавтра їдем!
Вже збиратися пора.
Не баріться — хутко вечір! —
І знялася метушня.
Почали складати

І
Жив собі жук,
На ім’я короїд.
Що в короїда
Було на обід?
Жадібно гриз він
Зеленого дуба.
Ним і обідав.
Мило та любо.
Дуб на сніданки
І дуб на вечері.

Ви про дельфіна
Чули чи ні?
Плавав дельфін
У морській глибині.
Знав черепаху,
Знав восьминога,
Знав, де в підводні печери
Дорога.
Мав не одного
Під хвилями

Б’ються об кригу
Хвилі шалені.
Водять очима
Сонні тюлені,
Дивляться з криги,
Неначе із скелі:
«Що то за гості
В нашій оселі?»
Плава дельфін
І туди і

Недавно — дуже дивно —
Здавалося мені:
І як писати рівно
Ці літери трудні?

І навіть з паличками
Я впоратись не міг.
Криві та з карлючками,
Ну, просто, як на