Марія Познанська

Небо райдугу барвисту
Постелило на ріку.
Крикнув півень голосисто:
— Ку-ку-рі!.. Ку-ку-рі-ку!

Задудивиа дудку одуд:
— Вут-вут-вут, яка краса!

Буде сонячна

Пшениці шумлять довкола —
Колос колосу співа.
На колгоспнім нашім полі
Почалися вже жнива.

Йдуть комбайни «Колос», «Нива»
Зблизька я стою й дивлюсь.
А за старшого над

Поле прокидається
Вранці на зорі,—
Колос наливається
О такій порі,

Жайворон здіймається
У небесну вись:
— Колос наливається,

Сонце, подивись!

Сонце

А чому так радо сяють
Оченята у міалих?
Бо сьогодні — День врожаю:
Коровай гостює в нихі

Він шишкатий і рум’яний
Ліг ва шитий рушничок.
А на тому короваї —
Солі білої

Нехай тобі сниться
В нашому полі висока пшениця.
А за пшеницею – нижче, в долині –
Льон розцвітає – мов оченьки сині!
Полем-долиною йдеш ти у ланку…
Спи, моя мамо, до ранку!

Сідайте, діти, у гурті:
Зустрілися ми знову!
Про славні руки золоті
Я поведу розмову.

Ті руки звичні до землі,
Будують, вміють шити…
Ми часто бачим мозолі
На їх

В золотій хустинці
Дорогі гостинці
Червень нам приніс.
Гляньте, як суниці
В лісі на травиці
Розсипає скрізь!
Налилися вишні
Соковиті, пишні.
Пшениці

З далекого моря занесло хмарину, –
Приніс її вітер, підгонив у спину.
Стомилась, заплакала хмаронька та
І сльози свої пролила на жита,
На гай, на долини –
Сльозини

Поглянь, як золотіють липи!
То цвіт рясніє на гіллі.
До нас прийшов смуглявий липень
В новім солом’янім брилі.

Це жито липневі у полі
Дало соломи на бриля …
Прив’яло

Покосили пшениці й жита
І незчулись, як минуло літо!
Скоро прийде осінь золота,
Молоде зійде зелене жито.

На м’якій розпушеній ріллі
Буде жито килимом лежати …
Вже летять

Журавлі летять, курличуть,
Шлють останнє “прощавай!”
Літечко з собою кличуть,
Забирають в теплий край.

Ой, як жалко мені літа
І журавликів моїх!
Та не буду я