Майк Йогансен

І знову йду на про́весні полями:
Вода іде:
В очах співає й вогко, війно тане
Во́дяний день…

І знаю я: із піснею Комуни
Я перейду поля й тисячоліття,
В полях пісень

3а лінію лісів гнав гоном потяг-пес,
Дзвенів і койлив дні димові,
І позіхнув і за лісами щез,
Мов звук невимовлений в слові.

За параван полів, синедріон снігів
Залюляв потяг

Углиб, у груди, в дикий ґрунт,
Де лілії колись цвіли,
У крейду, в кремінь, у корунд
Сверде́л зі свистом зануривсь.

Ввігнав у землю рівний клин
Тугих тростин робучий трест

Таємний талалай
У тюбітейці синій гомонить
— Про милий край розповідає.

Де плеса неясні лягли в лугах,
Де ліс переступає береги.
Міста музичні туркотять здаля,
Під

Непереможні хмари-гори
Ломились, падали, пливли
В архіпелаги неозорі,
І птиці линули в імлі.

То вчора думка гасла в морі;
Її навіки завезли
Все вище, вище, вище

Люблю тебе – не знаю слів
Тієї пісні лісової.

Крізь верховиння ясенів
Сніжини розтають весною.
Пташиний виклюнеться спів
Із лісовиного спокою…

Хай пронесеться листям

Поля синіють вечорами,
Ріка гово́рить з берегами.
І так таємно
На небі білії намети
Димлять:
— Вечеря вариться богам.
Все ближче, ближче вечір суне,
Все нижче плачуть

Над полем сохлим
Мертві вітряки,
Немов хрести над віршем
Позабутим…
Руки несила підвести…
Ще гірша, о, ще гірша
Доля буде.

І поле й голод
Це все — ти,
Шляхи —

Ось іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до краю, чи впаду.
Ліс ліворуч, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.

Десь далеко одинокий коник
Пісню травам і лісам

Як ми з нею луками ішли,
Розцвітали луки на путі.
Під ногами не було землі,
— Ні пливти, ні стати, ні іти.

В берегах давно дрімав Дінець,
Мов косар на спину спати ліг.

I
Коли Прометей
Підвівся руба
З чотирьох ніг
на дві

I вогонь
З запаленого блискавкою дуба,
Узявши в кострубаті руки,
Повстав проти Зевса,

То перша

Овес росте край неба у пісках,
Мов сивий дід, над ним куняє хмара.
Похмурий сон: на головах
Стоять століття і бездумно марять.
— Росте овес, киває і мовчить.

Далеко в морі

Понад північчю сивий вітер
(чи це не значить весна?)
Не плеще, не кличе — тиша!
Тільки старий пригадав,
Пригадав, нахилився і пише:

— «Лахміття-хмари. Стоїть сосна
І в

Як налетіли птиці травня,
Загомоніли, завели,
Поцілували очі плавень
І розплескалися в імлі.

І чує травень зойк чаїний,
І журавиний уночі
По-раз-останній у долині

В перелогах у поле
Лягла перевтомлена ніч.
Місяць розсипав солі
— Регочеться дурень двусічний.

О, як люто заздрить людині
На небі мрець голомозий:
В море мертве і

Захолола жахом зоря:
(Над лісом
давно вже помер місяць),
Червоне бадилля на сході кричить,
Угору лізе червоний буряк,
Видирається вище і вище і вище,
Ударив, свиснув,

Чи стемніли вулиці, чи я іду сам
З робочим днем за плечима.
— За берегом міста — ліса,
За лісами ліса, нерушимі.

Дзвенять вогні і ринуть у ніч,
Дзвінок заївсь у залізо.

Випливає чапля з туманів:
Тихо крилами моя махає птиця,
Мов у листя ранішніх лісів
З серця ронить кров — і кров стає суниця.

І ще тихше канула за грані
І розтала десь за

I
О гуркіт потягів вночі
З Торонто в Орегон,
Із Йокогами в Йо-Кай-Чі,
З Берліна у Ліон.

Озір озера, гори гір
Минають, мов у сні,
Свистять сифони. Ступирі

На майдані куриться мітинґ
Роковини смерти Леніна;
Птицею клюнув вітер
Зідхнув, завмер у знаменах.

Тихо, що мак сій,
Завмер уражений натовп.
Через зомлілий рій