Короткі

Не катуйте, не тягніть на дибу,
Змилуйтесь — за нього я прошу:
Правда — він спалив прилюдно книгу,
Так — свою ж, а не чужу!..

Як спалив — чи з намислу, чи здуру?.. —
Небагато

Ти й справді виписався, бачу,
Ти вичерпав себе до дна,
Бо цю нову твою невдачу
Вже й навіть критик обмина!..

Він знявся високо — до неба,
Де слава сім вінків сплела,
Йому вже й читачів не треба, —
Були б лиш лаври та хвала!..

— Знов халтурку підкинули друзі,
Отже, маю щасливу нагоду
Загостити з візитом до Музи.
— Звісно, так… Тільки — з чорного ходу.

— Возить такого далі — честь мала!
Пегас затнувся, заіржавши гірко,
І витрусив поета із сідла…
Напевно, прочитав останню збірку.

Украй знервована душа
Таких порядків не приймає:
Іде інфляція вірша —
Ціна ж на збірочки зростає!..

Притомився твій Пегас,
Вже й оброку дати час.
Поспішив поет на склад,
І приніс мішок… цитат.

Говорить всім поет Лаврін,
Що в праці збився з глузду він…
Із глузду збився, — а нічого:
Вірші мудріші стали в нього…

Хто ти — витвір кібернетики?
Чи цитата із газет?
А чи робот від поетики?
Чи від роботів поет?..

Ось тепер ти знаменитий:
Тричі критиками битий!

Одне й те саме крутить, знай,
Лишень замов — готове ментом!
Йому хоч голову зрубай —
Ще кращим буде рецензентом…

— Із творчим ритмом, — скарживсь Гриць, — біда:
Біологічний ритм не співпада.
І тонус емоційний теж не в ногу,
Пік розуму також не слава богу…

Чим втішити Грицька? Хіба

А в цього лірика — жнива:
Мах-мах — вже й твори уготовані,
Їх віршами не назива,
А так лиш — «вироби віршовані»…

Від щастя оп’янів Лука:
— Де витверезник тут? — гука.

— А це по кому бемка дзвін?
— Поет… Ще вчора був здоровий…
Та — впав на полі слави він —
Під тягарем вінків лаврових…

Вникаю в суть поем незвичних:
Ну як, усе ж, вмістили ви
В систему образів величних
Макетик міні-голови?!

Цей автор мав один грішок лишень:
За словом лазив… до чужих кишень.

І слів немає щось договорить,
І сенсу говорить уже немає.
Усе, що так горіло, пригасає,
А все, що підкидаю, не горить.

І сад на спаді. Й день уже на спаді, –
І метушусь, і

Червоніють снігурі
На снігу під липою.
Йде в кожусі Миколай,
Аж сніжок порипує.

Зупинився у дворі,
Розв’язав торбинку,
Нашій бабі сніговій
Пов’язав хустинку.

Зима відступає.
На вулиці мокро.
Іржава бурулька
Висить,
Наче морква.

Від променів сяє –
Поглянути любо,
Аж сонячний зайчик
Облизує губи.