Климентій Зіновіїв

І козаки на світі всі вельми ся труждают,
поневаж перси свої на войнах виставляют,
Боронячи отчизни і добра христіян,
жеби не преодолів нечестивий басурман.
І не токмо що перси

Яко вся діла Твоя, Боже, неізреченна,
тако і сія нам вещ отнюд недомисленна,
Же-с посадил єси нас вірних на землі хладной,
і на части світа сего почасти і гладной.
А невірним

О горе бідним людем убогим на світі:
же не могут скутечно радости іміти.
А богатому аще і скорб часом ткнется,
то в том же єму часі рихло і минется.
Бо багач судам очі мздою

Се же паки вірш вмісто предмови до ласкавих і благоразумних чительником, особливе до віршописов

До чтущих написав-єм сіє прошеніє,
іж би мні дарували прощеніє,
А барзій

Вірш, прощенія просящий, до всякого чина ласкавих чительников

Кому вподобаєт та книга, благословіть,
а кому здасться злая, то прошу, не кленіть.
Із меж вас мієт бити, же

Хоч то мовять: правдою не поживитися,
а ліпшей од неправди завше хранитися, —
Кгди ж із дна моря правда святая виймаєт
і, хоч не пожитечна, а часом сприяєт.
І паки, правду рекши,

Не дармо повідають, где, мовять, людей купа,
там не буде боліти праве нікгди у пупа.
І у гурту, теж мовять, їсться спорно й каша, —
правдивая то з віку реч і приповість наша.
І

Школа — церковний угол, так ся називаєт,
кгди ж церковних набоженств дітей научаєт.
І, що в церкві правять, то в школі знайдуєт,
а безчиній в ній жадний нікгди не знайдуєт,
Бо,

Єжели прилучиться в котрий час погода,
тогда людєм биваєт особна вигода,
Бо в погоду і смутний веселим биваєт
і в той час змало скорбі своєй забиваєт;
І работающим ліпш тогда

Бог-господь сотворив нам времена і літа,
котрії будуть трвати до кончини світа.
І часи теж всякії од нього створенні,
но найпаче літнії, од всіх ухваленні.
Лучшей бо літо, в нем

І стрільники козакам потребні бивають,
поневаж до воєнних справ стріли зробляють.
Бо і стрілою мощно так же поразити
і, як огненною стрільбою, умертвити.
І дивная річ стріли, кгди

Немаш труднійших в світі ремесл над сніцарства,
а другеє вп’ять трудні также і слюсарства.
Сніцарі бо церковний деісус одрізають,
а слюсарі рознії теж штуки работають.
І сніцар в

Пишу вірші друкарям, ремісникам славним,
которії друкують книги православним
Людєм, бо всім діло їх свято єст і чесно,
а барзій тим, котрії жиють благочесно.
Друкують же всякії

О смерте, смерте, чому ти так єстесь страшна —
не тілько ти, леч твоя і пам’ять ужасна?
Кди ж богатих і вбогих нікгди не минаєш,
але равно з душами всяких разлучаєш,
Яко то

Над всі ремесла потребнійшоє подобно
пахарство, же тоє всьому світу вигодно.
Бо хоч би хто срібро і злото могл робити,
а, не міючи хліба, злота не вкусити.
Мовленна тая річ, же

Рік Соломон: «Лучш со львом в пустині жити,
нежели со жоною злою в дому бити».
Сварлива жона і днесь — згибель чоловіку,
яко же некгдись бі-ста в стародавнєм віку.
Многії убо

Которії родичі дітей не научають,
тії неприятелі дітєм своїм бивають.
Бо нїкгди без цвічення діти добрі не будуть
і, вироеши, хоч красти, хоч розбивати будуть,
Аж вас, родичов,

Що то, панове, у вас єст такії за звичаї,
же то оскорбляєте слуг своїх над звичаї,
А найпаче слуг вірних і юж заслуженних
і жадною мірою в чім неподозренних,
Кгди ж мерзським

Що далій на світі горш біда наставаєт,
же убогий чоловік во всім погибаєт.
Хоч может бідний в людей що і заробити,
то багатий не хочет слушне нагородити.
І що їм за користь, іж

Кождий би хотів собі також багатим бить,
але мусить на світі так жить, як набіжить,
І тим рогом чесатись, которим достанет —
і будет троха іміть, як робити станет.
Бо убогих