Іванна Савицька

Летять листки пожовклі і зів’ялі,
Летять до ніг і сумно шелестять.
Затих гайок, і верби кучеряві
Пташиним співом вже не гомонять.

А ниточки ясні, срібноволосі
Шепочуть тихо —

Там, в моїм краю далекім,
Відлетіли вже лелеки,
Лиш високо ген у млі
Ще курличуть журавлі

Край дороги, в чистім полі
Тужать-плачуть три тополі.
Між хрестами бродить

Тобі, о Мамо, віршик цей складаю,
Тобі співаю радісних пісень,
В стрічки-рядки любов мою безкраю
Вплітаю, Мамо, в Твій великий день.

Бо знаю я, що слів Тобі не треба,
Вони

Летить літак
Високо так,
Летить, летить стрілою;
Ховається,
Вкривається
Хмаринкою густою.

Горять, блистять,
Гудуть, шумлять
Міцні його мотори;
Летить літак

У Вифлеємі, в стайні маленькій,
Пелени стелить Діва біленькі.
Стелить на сіні Божая Мати,
Буде Дитятку м’яко лежати.

А над вертепом, наче над раєм,
Ясна зірниця світлом

Різдво, і гомоном перлистим
Колядки звуки гомонять.
Ялинки вогники іскристі
Палають, міняться, горять.

Тож обступім кругом ялину,
Хай світло зірки на верху,
З’єднає нас в

Цвітуть квітки барвисті та пахучі.
Цвітуть навкруг, і в парку, і в саду.
Квітками вкриті ліс, поля і кручі,
Колише вітер травку молоду.

Ось пташечка безжурна,

Ой, музИка гарно грає,
Мило, звучно, дзвінко так,
Півник крилами махає
І дає оркестрі знак.

Вже нявчить тоненько котик,
Грубим басом джміль гуде,
Хрущ бринить не без

Ось і провесна! Пора нам
На город заглянуть, діти!
Сніг стопився, а з-під нього
Вже сміються перші квіти.

Гляньте! Крокус синьоокий
Розквітає в хуртовину,
А за ним

Матінко моя єдина,
Ти для мене цілий світ!
І хоч я мала дитина,
Хоч мені лиш кілька літ,
Та тебе, матусю мила,
Я кохаю над життя
І бажаю: будь щаслива,
Наче квітка

Вже до школи, діти, час!
Книжка кличе, просить вас.
Затужили вже за вами
Пера, зшитки з олівцями,
І малий дзвінок охоче
Голосно дзвонити хоче.

Вже до школи, діти,

Школа, школа, знову школа,
Знов науки довгий час.
Відпочинку вже доволі,
Час поклін віддати школі,
Ось вона скликає нас.

Всі найкращі гри, забави,
Всі безжурні, ясні

Люблю Тебе, Матусенько єдина,
Любов’ю щирою, як любить лиш дитина,
І Господа щоденно я молю,
Щоб зберігав Він Матінку мою.

Люблю Тебе, хоч, може, люба Ненько,
Непослухом раню

Вже вакації за нами.
Як же швидко час пройшов!
Ми й не зчулися, з книжками
В школу треба їхать знов.

Прощавайте, милі друзі,
Фармо, море і ліси,
Щебети пташок у

Ой, як сумно нам за бором,
Жаль прекрасних вечорів.
Тут пташки співали хором,
Вогник ватри ясно тлів.

Тут шуміла нам діброва,
Казку мовив тихий гай,
Тут серцям бальзам,

Палають-світяться вогні
І гомонить колядка,
Ввижається, немов у сні
Святочна, тепла згадка.

На землю лине білий сніг,
Такий ясний, пухнатий,
М’яким накривалом

Україна, любі діти,
Край добра й краси,
Сонце там промінно світить
На поля й ліси.

Річок скрізь прудких багато,
Знай, дитино, знай,
Україна наша рідна –
Це чудовий

Химерний березень! —
Раз плаче, раз сміється, —
Посипле дощиком, сніжечком прикрасить,
Несмілим сонечком крізь хмари обізветься,
Засмучених діток розвеселить.

Химерний

А у нашому садочку
Квітнуть квіти в холодочку,
Матінка їх доглядає,
В кожний вечір підливає.

Ось стоїть, мов на сторожі
Соняшник стрункий та гожий,
Рожа по драбинці

Вже прийшло безжурне літо,
Веселіться, любі діти,
Чемні, раді та веселі,
Їдьте дружньо на оселі.

Там зустрінуть вас привітно
Ліс і луки многоцвітні,
Для розваг і