Іванна Савицька

У Вифлеємі, в стайні маленькій,
Пелени стелить Діва біленькі.
Стелить на сіні Божая Мати,
Буде Дитятку м’яко лежати.

А над вертепом, наче над раєм,
Ясна зірниця світлом

Летить літак
Високо так,
Летить, летить стрілою;
Ховається,
Вкривається
Хмаринкою густою.

Горять, блистять,
Гудуть, шумлять
Міцні його мотори;
Летить літак

Тобі, о Мамо, віршик цей складаю,
Тобі співаю радісних пісень,
В стрічки-рядки любов мою безкраю
Вплітаю, Мамо, в Твій великий день.

Бо знаю я, що слів Тобі не треба,
Вони

Як я виросту, матусю, —
Хочу бути моряком.
Зміряю морів красу всю
Міцно кованим судном.

Ні страху мені, ні стриму, –
Човне, човнику, лети!
Я судном своїм

Пише писанки бабуня,
Пише мама, пишу я.
А чия найкраща буде?
Я гадаю, що моя.

І бабуня так говорить,
Так і мама каже теж.
— Правда, таточку, — питаю?
Він відказує: —

Христос воскрес! Співає вся природа,
Величний гімн несеться до небес.
Хоч Він помер з любови до народа,
Із гробу встав, у величі воскрес.

Христос воскрес! Яке велична

Ой, музИка гарно грає,
Мило, звучно, дзвінко так,
Півник крилами махає
І дає оркестрі знак.

Вже нявчить тоненько котик,
Грубим басом джміль гуде,
Хрущ бринить не без

Цвітуть квітки барвисті та пахучі.
Цвітуть навкруг, і в парку, і в саду.
Квітками вкриті ліс, поля і кручі,
Колише вітер травку молоду.

Ось пташечка безжурна,

Ось і провесна! Пора нам
На город заглянуть, діти!
Сніг стопився, а з-під нього
Вже сміються перші квіти.

Гляньте! Крокус синьоокий
Розквітає в хуртовину,
А за ним

Химерний березень! —
Раз плаче, раз сміється, —
Посипле дощиком, сніжечком прикрасить,
Несмілим сонечком крізь хмари обізветься,
Засмучених діток розвеселить.

Химерний

Мій рідний край гнетуть окови,
Мій рідний край у боротьбі.
О, як же тут в ім’я любови
Вітчизні помогти моїй?

І серце нищечком говорить:
“Учись, трудися кожний день,
Не

Наш рідний Львів, наш славний Львів,
Це город галицьких князів —
Він в листопадовому зриві
Засвідчував чуття правдиві.

На пісні бойової звук
Вхопили зброю сотні рук:
“Не

Вітчизно наша, рідна Україно,
Покинута в воєнну хуртовину,
Хоч я Тебе у пам’яті не маю,
Апе люблю всім серцем до безкраю.

І лиш Тобі одній повік служити,
Для Тебе лиш

О Києве! Столице давня, світла!
Ти наша славо, плекана віками!
Твоя краса, що в давнину розквітла,
Подоптана варварськими ногами.

Печерська Лавра, пам’ятник Богдана,
І

Україна, любі діти,
Край добра й краси,
Сонце там промінно світить
На поля й ліси.

Річок скрізь прудких багато,
Знай, дитино, знай,
Україна наша рідна –
Це чудовий

А у нашому садочку
Грушечка росте.
Сонечко щодня цінує
Гіллячко густе.

Сяде пташка на вершечок,
Сяде й полетить.
Часом мушка-жовтобрюшка
Тихо забренить.

Дощик

Кладовищем проходить Листопад,
Пожовкле листя по стежках розносить.
Сумних пісень виводити він рад,
Дощем-слізьми понад хрестами росить.

Навіщо сум, понурий Листопаде!
Ти

(пісня-молитва)

Отче наш, що світ в опіці весь держиш,
Створінням кожним дорожиш,
Що повен Ти любови вщерть
Бо сина дав за нас на смерть,
Надії, Отче, промінь

Не жаль вам, діточки, отих листків пожовклих,
Що по садку від вітру розбрились?
Не жаль пташат, що, втомлені, замовкли,
І не щебечуть мило, як колись?

Не жаль вам сонечка, що

Стеляться пухкі сніжинки,
Вже не видко ні стежинки,
Підождемо до обіда,
Снігового зліпим діда.

Швидко він готовий буде,
Аж здивуються всі люди,
І носатий, і