Григорій Сковорода

Серед широкого степу стояв сад — оселя солов’їв та дроздів. Жайворонок, прилетівши до Солов’я, сказав йому:

— Добридень, пане співець.

— Вітаю й тебе, пане Соловей,— відповів йому

Людина

Сестрице люба, чи інакше звешся ти?
Ти мати стрункості, а також доброти,
Скажи своє ім’я, скажи мені сама,
Бо хто без тебе думку

Чистий можеш буть собою,
То нащо тобі броня
І шолом над головою?
Не потрібна і війна.
Непорочність — ось тобі броня,
А невинність — крем’яна стіна.
Щит, меч і шолом — буде

Гей ти, нудьго проклята! Ся докучлива печаль
Гризе мене затята, як міль плаття чи ржа сталь.
Гей ти, скуко, гей ти, муко, люта муко!
Де не буду, я з тобою завжди всякий час,
Ми —

Колесо годинникової машини спитало у Другого:

— Скажи мені, а чого ти гойдаєшся не так, як ми, а в інший бік?

— Мене, — відповіло Друге, — так зробив мій майстер, і сим я вам не лише

У Тітира, пастуха, жили Левкон та Фірідам, два пси, у великій дружбі. Вони прославились і серед диких, і серед домашніх звірів. Вовк, від заздрості на їхню славу, вишукав хвилю і став набиватися

Отой самий Гній, у якому в давнину Езопів півень вирив дорогоцінний камінчик, дивувався Діаманту і з цікавістю питав:

— Скажи мені, будь ласка, звідки увійшла в тебе ціна така велика? І за

Зозуля прилетіла до чорного Дрозда.

— Чи тобі не нудно? — питає його. — Що ти робиш?

— Співаю, — відказує Дрізд. — Хіба не чуєш?

— Я співаю частіше від тебе, проте однаково

В город не піду багатий — на полях я буду жить,
Вік свій буду коротати там, де тихо час біжить.
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.

О блаженна й свята — уділ мій, бідносте,
Справжня мати серцям, рідна і лагідна!
Всім, хто в морі зазнав горя і пагуби,
Супокійная гаване!

О щасливий, хто зміг заприязнить

Цар Тантал якось на бенкет великий
Цехмістра з богів до себе покликав.
Йовиш добре знав політичні нрави,
Кличе Тантала на небесні страви.
І що було там! Небеснеє зало
Зовсім

Щастя, а де ти живеш? Горлиці, скажіте!
Вівці у полі пасеш? Голуби, звістіте!
О щастя — наш ясний світ, О щастя — наш красний цвіт!
Ти мати і дім, появися, покажися!
Щастя, а де

Сорока Орлові казала:

— Скажи мені, чи тобі не набридло невпинно вихором шугати у безкраїх небесних просторах — то вгору, то вниз, наче по гвинтових сходах?..

— Я б нізащо на землю не

У час, коли весною Змія скинула линовище, її побачив Буфон.

— Боже, пані, — гукнув здивовано, — відмолоділи! Що за причина? Розкажіть…

— Я вам залюбки дам пораду, — відповіла Змія. —

Тільки побачили Сову пташки, як почали її наввипередки скубти.

— І не пориває вас досада, пані, — спитав Дроздик, — що на вас, невинну, нападають? Чи не дивно се?

— Анітрохи, —

На дубі, що похилився до води, сидів Орел, а поблизу Черепаха проповідувала своїй братії таке:

— Гори воно вогнем оте літання! Покійна наша прабаба, дай боже їй царство небесне, згинула, як

Круг годовий довершився і знов розпочався. Сьогодні
Маємо першу добу, року нового почин,
Доля судила тобі, обдарований хлопче Василю,
В цей народитися день. Добра то провість тобі.

Дізнайся, що називаю щасливим життям.
Все облиш і зверни туди своє серце.
Всім серцем дотримуйся такого правила: слідкуй за божими словами:
О сину мій! Віддай мені своє серце!

Боже, встань, чому заснув,
Чом про нас зовсім забув?
Шлях злодіїв — наче цвіт,
їм не криють злидні світ,
Ми ж тобі свічища ставим,
Кожнодень молебні правим, –
І усіх ти