Джордж Байрон

Вірш містерові Годжсону, написаний на борту лісабонського пакетбота

Слава, Годжсоне! Пройшли вже
Всі митарства митні ми.
Бриз брижами берег лиже,
На вітрила йде

Ріко! Ти линеш повз прадавні мури,
Де мила мешкає, і в краї тім,
На води, може, дивлячись похмурі,
Мене згада на березі крутім.

Будь серця мого дзеркалом, щоб їй я
У нім

Плач, королівно! Батьків гріх
Упав на край. Якби ж слізьми ти
Для визволу страждених всіх
Могла вину отецьку змити!

Плач! Одверни від нас напасть
Сльозами, і тобі

О часе, твій політ незримий
З собою все несе, мов пил.
Летючі весни, гайні зими
Женуть усіх нас до могил.

Хай приділив талан жорстокий
Мені до віку, часе, ти —
Та легші

1
Світ — дім для сиріт. І найбільше в ньому тих,
що росли з дитинства в самоті.
(Хоча самотній дуб побіля дому завжди росте розлогішим за ті,
що в присмерку тісняться лісовому.)

Коли із дна душі незборне
Тужіння виповзе надвір
І вираз мій у тінь огорне,
Потьмить чоло й заповнить зір,
Не бідкайся! Свою оселю
Моя скорбота добре зна:
В грудей

Померлих збуджено — чи можу спать?
Світ на тиранів став — чи гнутись можу?
Серпа жде колос — жнив не починать?
..Я не дрімаю — терня в моїм ложі.
Щодень сурма мені дзвенить у

Якщо серед людського тлуму
В уяві блідне образ твій,
То в час самітності й задуми
Ти знов у світ приходиш мій.
І знов тоді у тиші строгій
Колишні я гортаю дні,
І тлумлений

Не блиском вабить він мене,
Не в барвах сила таємнича!
Він сяє скромно, мов ясне
Його дарителя обличчя.

Хай кпить із мене всяк пліткар,
І ганить дружбу безнастанно,
А я

Як дешево хлопці за морем собі
Кров’ю добилися волі і права, —
Так ми не дамось ганьбі:
Воля чи смерть в боротьбі!
Геть королів! Тільки Луддові слава!

Коли натчемо полотна

Коли засну, як час настане,
Глибоким, непробудним сном,
Вкрий, забуття, мене, жадане,
Ласкавим, стомленим крилом.

Не треба друзів коло гробу,
Ні жадних спадкоємців там,

Геть затишні парки, трояндні алеї, —
Лиш мрійникам ніжним маніжитись тут.
Верніть мені скелі у сніжній киреї,
Де воля й любов ще панують без пут.
Люблю, Каледоніє, гір твоїх

Містерія

Змій же був мудріший за всіх звірів на землі, яких створив господь бог.

Книга буття 3.1

Місцевість за межами раю. – Схід сонця. Адам, Єва, Каїн,

Мій дух, як ніч. О, грай скоріш:
Я ще вчуваю арфи глас.
Нехай воркує жалібніш
І тішить слух в останій час.
Як ще надія в серці спить,
Її розбудить любий спів.
Як є сльоза

Драматична поема

There are more things in neaven and earth,
Horatio, then are dreamt of in your philosophy.

Shakspeare.

Дія відбувається у Бернських

Безхмарна ніч. Під місяцем німим
Біліє Акціум. Йому й не сниться,
Що тут був кинутий славетний Рим
Колись до ніг єгипетській цариці.

Вода —труна лазурна: до сих пір
Сплять

Рядки, звернені до преподобного Дж. Т. Бічера у відповідь на його пораду авторові стояти ближче до громади

Любий Бічере, ви дали мудру пораду,
Мовляв, треба із світом

Сини Еллади, час!
Вставайте, рвіть кайдани.
Зве давня слава нас
І предки, гідні шани!

Хор:
Священну знявши зброю,
Вперед, сини, до бою,
За нами хай рікою

Зважимо прах Ганнібала: скільки потягне фунтів грізний вождь?

Ювенал

Імператора Непота визнав сенат, італійці та людність провінції Галлії; гучно вславляли його моральні

(Уривок з поеми)

Прощай, прощай! Вже берег зник,
Лиш мріє далина.
I свист вітрів, і меви крик
Над відхланню луна.
Сідає сонце. Ми в той край
Мчимо серед стихій.