Джанні Родарі

Темно надворі, ніч дощовита,
Людей у вагоні битком набито;

Всі потомились — чи сплять, чи куняють,
Діти малі засинають, де знають, —

На чемодані, як не на лаві,
мостять

Тунель
Це як ніч, але ненадовго.
Хоч в око стрель
Не видно нічого!
Одну лиш хвилину триває тьма:
Не встигнеш злякатись — її вже й нема.

Мелькають вагони один за другим,
Всі чорні-пречорні — везуть вони вугіль.
В одних лиш дверцятках
Біленька цятка —
Цікава мордочка телятка.

Світло червоне —
Проїзд заборонено!

Кур’єрський поїзд стоїть, нервується:
«Мені потрібна зелена вулиця,

Щоб я, мов вітер, все гнав і гнав…
Ану, негайно змініть

Якщо ти в місті не маєш кутка,
Марш на вокзал і, не бравши квитка,

Йди собі сміло до зали чекання, —
Зможеш ти там перебути до рання.

Всядься на лаві між двох клумаків,
Спи

Гей, кому треба, в вагон піднімайтесь!
Подано поїзд кур’єрський на Марс.

О восьмій годині, на час вечері,
Будем за графіком ми на Венері.

Далі зупинка у нас на Сатурні,

В цьому поїзді, погляньте,
Ідуть бідні емігранти.

У емігранта легкий чемоданчик, —
В нім одежина, хліб, померанчик,

З рідного поля вузлик землиці.
Щоб на чужині менше

— Гей, черговий!

Прошу, скажи мені:
Скоро швидкий

Піде на Ріміні?
Що за затримка?
Чи розклад змінився?

— Ні, на всій лінії рух зупинився.

Всі поїзди,
Всі, як

Є в світі країна — мені це не сниться! —
Де мають малята свою залізницю.

По залізниці туди й сюди
їздять маленькі прудкі поїзди.
Не відрізнити від справжніх нізащо —
Такі,

Я хочу проїхать по всій землі,
Дізнать, що де роблять діти малі.
Як їх зовуть?
Чи добре живуть?
Чи всі вони вчаться як треба у школі,
Чи мають доволі
Хліба і солі,
Чи

Сядьмо тепер в міжнародний вагон
І через гори — гайда за кордон.

Там, за кордоном, на першій же станції
Зразу відчуєм, що ми вже у Франції.

Там по-французьки говорять усі,