Джанні Родарі

Будь здорове,
Моє ластів’я,
Чорноголове
Манюнє хлоп’я!

У полі, на волі
Тобі б десь носиться,
Не в цьому тісному
Провулку, як в клітці…

Мене ти побачив —

В Римі, на площі Джованні Мастаї,
Діти купаються у водограї.
Діти купаються, в бризках хлюпощуться,
В воду пірнають, в басейні полощуться.

Проходить тролейбус — вагон як не

Люблю я в неділю по місту пройти
Так собі, просто, без цілі й мети
На площі Навона на хвильку спинюся,
На обеліск іще раз подивлюся
Та полюбуюся трохи прохожими,
Гляну, як

— Скажи, пароплаве, дуже прошу,
Скільки ти можеш везти вантажу?

— Можу я з тисячу взять пасажирів,
Лантухів з вугіллям сотень чотири,
Катер, три шлюпки, троси та крани,
Ну,

Цей вірш про негра-хлопчака,
Про хлопчака-кудрявчика;
Живе не в нас той хлопчик, ні, —
В заокеанській стороні.

У білих на ярмарку ігри веселі,
Люди катаються на

Оце альтанка та і виноград той самий,
Відомий кожному, знайомому з байками.
Лисиця не змогла його покуштувати,
Та й геть собі пішла, — мовляв, зеленкуватий.
Ото створіння

Я хочу проїхать по всій землі,
Дізнать, що де роблять діти малі.
Як їх зовуть?
Чи добре живуть?
Чи всі вони вчаться як треба у школі,
Чи мають доволі
Хліба і солі,
Чи

— Гей, черговий!

Прошу, скажи мені:
Скоро швидкий

Піде на Ріміні?
Що за затримка?
Чи розклад змінився?

— Ні, на всій лінії рух зупинився.

Всі поїзди,
Всі, як

В понеділок
я проснувся,

У вівторок
позіхнув,

У середу
потягнувся.

У четвер
ізнов заснув.

У п’ятницю
я дрімав,

У суботу
спочивав,

А в

Тиха-тихісінька
Ця моя пісенька…
Хто ходить ніччю по вулицях висілка?

Може, то з казки донька царева
Бродить безсонна, бо шепчуть дерева?

Може, то ходять сон та

Велика станція
Порядком радує,
Вона по радіо
Про все нагадує:

“Поїзд такий-то у стільки годин
Рушає з платформи номер один”.

Трапиться поїзду десь

Складаю цей віршик, рядок у рядок,
Для всіх, скільки є їх у світі, діток —
Діток-абіссінців, діток-італійців,
Діток-росіян і діток-австралійців,
Для чорних-пречорних, немов ті

У місті півень не співає —
Уранці будять нас трамваї.

В першім вагоні — робітники,
Їх на заводи кличуть гудки.

В другім вагоні їдуть службовці,
В руці газета, портфель при

А то й таке ще може бути:
Послухайте, якої скрути
Дізнала кома бідолаха,
Коли її школяр-недбаха,
Що, певно, інші мав турботи,
В кінці письмової роботи
Поставив, — ну, а

Є в світі країна — мені це не сниться! —
Де мають малята свою залізницю.

По залізниці туди й сюди
їздять маленькі прудкі поїзди.
Не відрізнити від справжніх нізащо —
Такі,

Тунель
Це як ніч, але ненадовго.
Хоч в око стрель
Не видно нічого!
Одну лиш хвилину триває тьма:
Не встигнеш злякатись — її вже й нема.

Вчащають також і дорослі до школи,
У них і канікул немає ніколи.

В тій школі не знайдеш ні класу, ні парти,
А вчитись там — це тобі зовсім не жарти.

Там учні від досвітку аж

А трапилась погана справа:
Такий собі школяр-роззява,
Писавши, дужку як відкрив,
Так і забув її закрити.
Від цього б кожен захворів,
Та й дужка почала хворіти, —
І квола

По коліях Італії,
Між гір, долин, полів,
Вистукують, вигрюкують
Шість тисяч поїздів.

В різні міста ідуть поїзди,
Сідай у вагон і їдь — хто куди,
Ідуть поїзди у Мілан, у

У третьому класі — тверді лавки,
Там ідуть селяни й робітники!
Ось дві бабусі, у них сусідка —
Якась весела дебела тітка;
Вона без квитка перевозить у кошику
Півника-співника