Довгі

СЦЕНА ПЕРША

В башті.
Альбер і Іван.

Альбер

Хоч би там що, я буду на турнірі.
Ану, Іване, покажи шолом.

Іван подає йому шолом.

Пробитий, знищений. Його

І
Видіння короля1

Король ходить важкою ходою
Взад і вперед по палатах;
Люди сплять — королю лиш не спиться;
Короля султан облягає,
Голову грозить йому відтяти
І в

Ой дитята-соколята,
Змагайтеся на крилята,
Бо я уже сокіл старий,
Уж мні крила поломані.

Горі долів літаючи,
Свої діти питаючи,
Од юності до старості
Ізнемогли жили,

Ти провіщала день мені погожий,
І я пустився без плаща у путь.
Зненацька хмари з обрію пливуть,
І лається дощ, на водоспад похожий.

Хоч промінь твій, пробившись із-за хмар,
І

Стомившись працею, чекаю ночі.
Щоб любий сон у ліжку віднайти,
Та мисль моя заснуть тоді не хоче;
Всю ніч до тебе зводячи мости,

Вона іде шляхами пілігрима
Крізь біль і сум,

Мій зір-митець відбив твоє лице
На мого серця полотні незвичнім.
І на зображення удале це
Прийшовсь я рамою на віки вічні.

Щоб свій портрет побачити в мені,
Крізь маляра

З природи примх — обличчя в тебе жінки,
Владарю-владарко жагучих мрій,
Жіночий серця віск і тільки вчинки,
На щастя, зовсім не властиві їй.

Ясні твої нелицемірні вічі,
І

Ти – музика, чого ж музичні звуки
Печаль породжують в очах твоїх?
Чом любиш те, що завдає лиш муки,
Радієш прикрощам і прагнеш їх?

Ті звуки, здружені в однім концерті,
Твій

Очей засумованих сльози не точать;
Сидять за верстатом, зубами скрегочуть:
“Німеччині смертний покров ми тчемо,
Трикратне прокляття в нього ввітчемо —
Тчемо ми, тчемо

Арісте! Й ти в юрбі служителів Парнаса!
Ти хочеш осідлать упертого Пегаса;
За лаврами спішиш на небезпечний шлях
І строгу критику стрічаєш у боях!

Арісте, вір мені, покинь перо

Чи втримує тебе від шлюбу страх,
Щоб не лилися сльози удовині?
Якщо ж краса, не втілена в синах,
Разом з тобою щезне в домовині,

То безпотомною жоною світ
Розпачливо ридатиме

Чи це з твоєї волі образ твій
Являється примарою щоночі,
Розплющує мої дрімотні очі,
Відгонить сон і нищить супокій?

Чи це до мене шлеш ти свого духа, —
Слугу й раба ревнивих

Якщо на світі не бува нового,
Лиш плин повторний явищ і речей,
То блуд який це розуму людського, —
Знов тяж нести вже роджених дітей.

Якби вернуть я міг роки уперті
В п’ять

Я – мов багач, що може в кожну мить
Свої скарби заховані відкрити,
Та оглядать не часто їх спішить,
Щоб тим блаженства вістря не тупити

Великих свят на рік приходить раз
Для

Йдучи в ущерб, ти в синові ростеш,
Що навесні плекав колись при собі.
Він твій вогонь несе в своїй особі,
Його снага стає твоєю теж.
Це мудрості закон, який стоїть
Основою

Переклад українською: Ольга Калина

Пані здавала в багаж
Валізу, диван, саквояж,
Картинку, торбинку, авоську
Й маленького песика Моську.

Видали пані на станції

Єгипетські ночі

Розділ 1

— Quel est cet homme?

— Ha, c’est un bien grand talent,

il fait de sa voix tout ce qu’il veut.

— Il devrait bien, madam, s’en fair

une

Левині пазурі притуплюй, з пащі
Тигриної, о часе, зуби рви,
Руйнуй всі витвори землі найкращі
І фенікса спали в його крові,

Спустошуй світ, і радощі, і горе,
Людські утіхи

Йде король боровик уранці
По зеленій лісовій полянці
І гукає:
— У мене скрута!
Дуже мухи кусають люто!

Спересердя він сів під дубом,
Наказав калатати в бубон.
— Гей,

Якщо ти дня діждеш, коли мені
Відчинить смерть свої холодні двері,
І вбогі знов проглянеш ці пісні,
Що збереглись на зжовклому папері, —

Зістав їх з піснею співців нових,
І