Довгі

(Оповідь о кількох з’явах)

Кинь яблуко через плече,
як у старій-старій легенді —
й театрик цих смішних трагедій
тебе концертом обпече.
Там, наче в прірву, ллються в

Запалали огні за долиною синьою неба,
Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти.
Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою

Пил на машинах, пил на чоботях, пил на рудій траві.
Бій не втихає, не затихає,— чуєте, хто живі?
Теплі мотори з вітром колючим свищуть, немов рідня,
Пахне автолом над сірим полем, тіло

Невідомий поранений комвзводу стукав
нам у броню, показував цілі.

Вечір. Небо — бірюза.
Білий жар вогню.
Куль розпечена сльоза
Опіка броню.
Танки лізуть по прямій
По

Ліфт піднімає нас догори
В ранки, і в півдні, і в вечори.

В ліфті не світло, але й не тьмянко,
Йдеш у гостиницю — в ліфт потрап.
Стріне привітно стара негритянка.
В неї

Хата стоїть у селі при долині,
Сонце біжить за веселу доріжку,
Бачу ті очі синії-сині,
Рідну, далеку, привітну усмішку.

Знав ти і доброго, і ворожого,
Все за людей

1. Львівські дахи

В ранішній мжичці
львівські дахи зростаються
у дивовижні форми
і голосниками коминів
заповідають небо;

а під вечір
натягають

1.
Печерська Лавра
западалася
у ранок.

Бані, рухнувши,
пороли небозвід
і позолота капала
в Дніпро.

2.

Розсуваючи стіну,
з руїн Успенського

Марії

1

Твоя відсутність
всмоктує мене,
росте, –
і я тоді
втрачаю напрямок
і зміст
себе.

2

Коли думаю
про тебе, –
ясність і тепло

1
Я пишу,
щоб Ти прийшов до мене
стежкою рядків,
бо я тебе не знаю.
Але Ти повинен існувати,
бо в русі крови,
в костях,
в чорній підсвідомості моїй –
ячить

Хлопчик: Мамо, сонце знов заснуло на сосні.
Мати: Заснуло, сину, між гілками.
Хлопчик: І гріє там хрущів?
Мати: З

(так молодість)
Пливуть густіють голоси
спихаючи із губ
і задихаються від духоти пісень
дівочі усміхи на зруб
зубів.

І туга ще не ломить брів
У серці не садила рути
і

Ярині

1.

Стрімкими ріками зелених електричок
ми допливли у Львів;
а в Львові ще безсмертник не зацвів
і все було як звично:
каштани — цвіт згребли у тисячі

(з циклу “Вертепчик”)

Люди:

Горіхові свої мовчазні двори
обгородили ми білим залізом,
бо вже наш Іван їде з гордої війни —
в листочок грає за

Рутка в зеленім, хата в покрівлі,
в синім — ожина,
ива-маржина стоїть в надвечірнім,
ива-маржина.
Хату в покрівлі дощик покриє,
губи — ожину,
рутку ж зелену разом із леном

(Цикл)

1.

Все ясне, і тонке, й незабутнє, як листячко шкіри
на скронях твоїх; хоч під листям — ти вже, як дитина,
розлюбила мене — і тому я хотів би до тих говорити,

Колись давно
вона була одна у матері і батька.
Звалася царівна.

ти прийшла до мене
кладкою весни,
теплі стопи
вигрівали
пуп’янки фіялок.

Коли батько з

1. МІСТО Св. АВГУСТИНА

Ви там почуєте в дощах
гугняві кроки Понса де Лєона й Менендеза,
розбиті сльози серць
старих конкістадорів.

І вам
за теплий зойк

1. Кривий танець

Вірському

на очі ніч пустила вії,
а місяць заклинав дерева і кущі;
сердиті стопи безнастанно били
у чорний барабан
землі