Дмитро Павличко
Був день, коли ніхто не плаче
- Автор: Дмитро Павличко
Був день, коли ніхто не плаче,
Був ясний день, як немовля.
Та я здригнувся так, неначе
Твоє ридання вчув здаля.
Я знаю – ти не заридала,
А в світі, що гуде й гримить,
Чечня
- Автор: Дмитро Павличко
Знов Москва розпинає народ,
Що повстав за державу свою,
Знов закутих в залізо заброд
Зустрічає чеченець в бою.
Двоголовий орел в два дзьоби
П’є чеченську палаючу кров!
Я буду на світі
- Автор: Дмитро Павличко
Я буду на світі,
Допоки незнане світло
І обличчі твоєму світить.
Я житиму доти,
Допоки горіти буде
Долоні твоєї дотик.
Ніч була ясна, я стежками біг
- Автор: Дмитро Павличко
Ніч була ясна, я стежками біг.
Стопи опікав кам’яний моріг.
Линула зоря на круті плаї,
Як метелика, я впіймав її.
Під вікном твоїм я відкрив кулак,
Показав зорю, мов
Відходив поїзд
- Автор: Дмитро Павличко
Відходив поїзд. У вікні
Махала дівчинка рукою
І плакала. Нащо мені
Її сльози й несупокою –
Я ж з іншою прощався там,
Я проводжав дівча веселе;
Чого ж це над моїм
Твого погляду вітер
- Автор: Дмитро Павличко
Твого погляду вітер
піднімає з землі моє серце
наче кленовий листок
і я вже лечу над світом
і лоскотно мені від польоту
та в мереживі ранку хмари
як пір’я крилатого моря
Стерня, наче сніг, біліла
- Автор: Дмитро Павличко
Стерня, наче сніг, біліла
В сяйві молодика.
Нечутна, мов переболіла,
Текла біля нас ріка.
Зоря, вклоняючись небу,
Падала в комиші.
Земля відчувала потребу
Лягати під
Прометей
- Автор: Дмитро Павличко
Смерть із Москви летить, Джохаре,
На поклик брата-холуя.
Вона як блискавка із хмари;
Ти ждав її. Вона твоя.
Тепер впади на рідне листя
І серце власне зупини;
Тепер з вогню
Толерантні вуха
- Автор: Дмитро Павличко
Бомба розірвалась в Атланті!
Кров стоїть в розбитім діаманті,
Цілий світ клекоче! Білий Дім
Тяжко тужить. Рятувать ходім,
Та при тім не згадуймо Бамута,
Ні Урус-Мартана, ні
На олімпійськім стадіоні
- Автор: Дмитро Павличко
На олімпійськім стадіоні
Всі. Ні не всі! Чечні нема,
Вона при броні в обороні
Свободи, бореться сама,
Волає цілий світ кричма
І задихається при сконі,
А світ — скала глуха
Біжить під зливою лошиця
- Автор: Дмитро Павличко
Біжить під зливою лошиця,
Крізь темні хащі – напролом;
Дощ прогинається, ятриться
Крильми над золотим хребтом.
Вона, мов блискавка червона,
Летить крізь памороку віт.
Не знаю, хто мене зробив орлом
- Автор: Дмитро Павличко
Не знаю, хто мене зробив орлом,
Хто кігті дав і дзьоб тяжкий, мов лом,
Хто наказав летіти в темну хлань,
В безодню, повну стогону й волань…
Як Прометей, прикута до скали,
Повітря нічне до рання
- Автор: Дмитро Павличко
Повітря нічне до рання
З неба текло й ряхтіло.
Радощами кохання
Світилося твоє тіло.
Місяць, як повноголосся
Твоєї душі золотої,
Сяяв, а чорне волосся
Цвіло
Я прилітав до тебе
- Автор: Дмитро Павличко
Я прилітав до тебе
як бджола
до черешні розквітлої
я від сяйва й запаху
крони твоєї
знесилено падав
я сліпнув од радості
квітучого простору
і важко було мені
Пахне хлібом трава
- Автор: Дмитро Павличко
Пахне хлібом трава,
Що купала мене з дитяти,
Пахнуть хлібом слова,
Що мене їх навчила мати.
Пахне хлібом терпка
Пісня батькової стодоли,
Пахне хлібом рука,
Що водила
Школа
- Автор: Дмитро Павличко
Наче вулик — наша школа,
Вся вона гуде, як рій.
І здається, що довкола
Розквітають квіти мрій.
Бігають, сміються діти,
Та лиш дзвоник задзвенить —
Стане тихо, ніби в квіти
Заснути так бодай на волосок
- Автор: Дмитро Павличко
Заснути так бодай на волосок,
Щоб зорі сивини мені не ткали,
Щоб сни мої неквапно протікали
Між пальцями твоїми, як пісок.
Заснути так під золотим крилом
Коси твоєї, щоб у
Спадала вниз оголена вода
- Автор: Дмитро Павличко
Спадала вниз оголена вода
Просяяна, весела, молода,
Як дівчина, що вибігла з ріки:
Ряхтіли в сонці стегна і литки,
Сміялась проть прозора і нага,
Біліла на губах її жага,
Так, ти одна, моя любове
- Автор: Дмитро Павличко
Так, ти одна, моя любове,
Даєш мені снагу обнови,
Народжуєш мене щодня
Інакшим, іншим, ніби з дна
Душі кремнистої моєї
Виборсуєш нові камеї
З моїм обличчям… Боже мій,
За вивіркою золотою
- Автор: Дмитро Павличко
За вивіркою золотою
Я біг вершинами смерік,
Провалювавсь у темну хвою,
Як у вогонь, що серце пік.
Я обдирався об ялиці,
Та знову біг через руні,
Мов краплі чорної
Сторінка 3 із 10
Тунг сагурнг