Дмитро Мегелик

Хоч у Гриця безліч справ, —
Він кораблик збудував
Ще й вітрила почепив,
Щоб по озеру поплив.
Взяв рогатого жука
І малого павука,
Двох метеликів піймав —
Всіх в каюту

Дощ вночі розлив калюжі,
Всі дерева обкупав.
А в саду хтось, мабуть, дужий
Нашу яблуньку зламав.

Потоптав на грядці квіти,
Сіно в лузі поваляв.
Тато каже, що то

Туман сказав:
— Не бачу
Нічого у степах. —
Туман такий ледачий,
Приліг собі на шлях.
Та хльоснув хворостиною
Його малий вівчар,
Туман побіг долиною
І заховався в

Ген за небокраєм
Сонечко сідає,
За горою, за крутою
Промені ховає.

Завтра воно встане
Дуже-дуже рано
І до мене у кімнату
Весело загляне.

Скаже:

Ми посадили яблуньку
В дворі біля воріт.
А згодом всі побачили
На ній рожевий цвіт.
А прийде осінь — яблуня
З гілок своїх рясних
Нам дасть багато яблучок
Медових,

Сніговиця замела
Всі дороги до села,
Всі дороги і мости —
Ні проїхать, ні пройти.
Лиш гудуть стовпи кругом
Та антени над селом.
Це вони несуть до хат
Телефільми для

Є у лісі хатка,
Хатка невеличка.
В ній живе-зимує
Чепурна синичка.
Хоч кругом надворі
Холодно, сніжисто,
А у хатці тепло,
Затишно і чисто.
Простирадла з

Іде Петрусь ранесенько
По стежці між ялин.
До нього в кошик проситься
Грибочок не один.
Та хлопчикові ніколи,
Бо треба до ріки.
— Зірвав би вас,
Забрав би

Каже хлопчик:
— З пластиліну
Я зліплю автомашину.
Повезу в ній зайченя,
І собачку, й кошеня.
Посаджу, як на таксі, –
Хай катаються усі.

— Пить підем,— із-за садка
Перепілочка гука,
Кличе родичів своїх
І малих діток усіх.
— Що ж там пити край села?
— Чисту воду з джерела.

Де над хвилями ріки
Шепче очерет,
Грицьг поставив з дідусем
Вчора перемет.
Каже: — Сома я зловлю
Кілограм на сім.
А із нього в дитсадку
Буде юшка всім.

Посадив Петрусь вербичку
Зелененьку, невеличку,
Щоб над стежкою росла,
Кучерявою була.
Перша пташка прилетіла,
В молодому листі сіла,
Заспівала на гіллі:
— Трі-лі-лі-лі,

В небі місяця окрайчик,
Зіронька іскриться.
Дітям зайчик-побігайчик
Аж до ранку сниться:
То капусти він шукає,
То танцює з ними,
То їм ковдри поправляє
Лапками

Сходить сонце над землею,
Мов рожевий колобок.
Хлопчик з мамою своєю
Поспішає в дитсадок.
Посміхаються хлопчині
Край дороги ясени.
І про ранок тихо-синій
Щось

Човен спав на бережку,
На гарячому піску,
Та прийшли уранці діти,
Стали втрьох його будити:
— Швидше, човнику, вставай
І дарма часу не гай —
Ми поїдем по лілеї
Для

Осінь дише зливами,
Осінь пахне сливами,
Що в росі купаються,
Соком наливаються.
Сливи поміж вітами
Сяють самоцвітами,
Виснуть над криницями
Синіми

У нескошенім лужку,
У низенькім бережку
Піднялося сонце вмить,
Стало весело світить.
Заіскрилася роса,
В лузі дзенькнула коса.

Білка – скок
На пеньок,
Щоб зірвать собі грибок.
Білка – скік,
Білка – скок.
Де ж подівся грибок?
Втік грибок
Під пеньок,
Під осиковий листок.
Білка –

Білий песик крутиться
У дворі.
Бавитись з ним весело
Дітворі.
Грається, кусається
Жартома,
Бо давно здружився він
З усіма.
Підбіжить до кожного,
Хто

Ходить серпень по долині
Та збирає спілі дині
Й сизуваті кавуни,
Бо достигли вже вони.
Уродило їх багато.
Люблять діти гостювати
На баштані цілі дні
В дідуся у курені.