Дмитро Мегелик

Ходить серпень по долині
Та збирає спілі дині
Й сизуваті кавуни,
Бо достигли вже вони.
Уродило їх багато.
Люблять діти гостювати
На баштані цілі дні
В дідуся у курені.

Над зеленим гаєм
Хмара пропливає,
Ніби сонечка злякалась
І кудись тікає.

Піде дощ із неї
Густо над землею,
І пшениченьку водою
Він поллє своєю.

Запитає в

З вишень пада білий цвіт,
Тихо шелестить.
Від порога до воріт
Стежечка біжить.

Я ту стежку промела,
Щоб чистенькою була,
Щоб маленький братик мій
Вчився бігати на

Повернулися із річки
Гусенятка: гил, гил, гил!
Смичуть пір’я невеличке
Із своїх біленьких крил.
А одне гусятко долу
Довгу шийку нахиля,
І таке воно вже кволе,
Що і крил

Із матусенькою вдвох
Ми посіяли горох.
А минуло кілька днів —
Він зійшов, зазеленів.

Буду їсти залюбки
Я з горохом пиріжки.

Дід порадував Тимошку,
Бо купив йому гармошку.
На гармошці хлопчик грає
Та до гурту всіх скликає:
— Хто там хоче танцювати?
Гопака кому заграти?
Ну, зіходьтеся у

Теличку невеличку
Я вранці годував,
Носив м’яку травичку,
В ясельця подавав.

Вона охоче їла
Стеблини запашні,
А потім захотіла
Подякувать мені.

Лизнула ніжно в

В невеликому затоні
Сплячий човник на припоні.
Він, як плавав, натомився,
Він водичкою умився
Та й приліг спочить.

В’ються чайки біля нього,
До пісочку

В мене є маленький оратик,
З ним я граюсь залюбки.
Цілий день він звик гуляти,
Мабуть, тому і прудкий.

Як по стежці розбіжиться,
То ніхто не здожене.
В чемпіони він

Дід приніс у сад лопату
І мені її віддав,
Щоб навчився я копати,
Щоб йому допомагав.

Я з лопатою здружився,
Аж зрадів за мене дід,
І відчув, що натомився,
Як гукнули

Вчить мене мій тато
В кузні працювати,
Де горно іскриться,
Мов жива жар-птиця,

Ніби соловейки
У саду раненько,
Тьохкають у кузні
Молоточки дружні.

Тато для

Вишні наші дозрівають,
Біля них шпаки літають,
Веселесенькі шпачки,
Їх до ягід допустити, —
То вони кругом на вітах
Лиш залишать кісточки.

Ми із хлопцями

Привезла бабуся з міста
Ляльку Танечці малій.
В ляльки сукенка барвиста,
Гарні туфельки на ній

Ляльку Таня садить рядом,
Шоколадку їй дає,
А сама така вже рада:
— Це

Біля річки, біля гаю
Я по бережку гуляю
І у росяній травиці
Рву червоні полуниці,
Їх вродило тут багато,
Всіх мені не позбирати,
Але й жаль лишати в лузі.
Приведу сюди

Під березами й дубами
Вкрита вся земля грибами.
Тут і ліку їм немає,
Хто усі їх позбирає?

Під пеньками між травою
Розбрелись вони юрбою,
Мов солдатики низенькі,
Всі у

Біля берега в лататті,
Де соми живуть вусаті,
Де шепоче очерет, —
Я поставив перемет.
Налетіли сірі хвилі,
Ніби чайки легкокрилі,
Перемет пішов до дна,
Натягнувся, як

На городі у долині
Достигали круглі дині,
В сонця соку набирались,
Ніби медом наливались.
Ми щодня їх вартували,
Щоб ворони не клювали.
Днями теплими зігріті,
Почали

Подивися, любий татку,
Я зробив з фанери хатку.
Прикріплю її надворі,
На березі білокорій.
Хто в цій хатці буде жити,
Як задмуть вітри сердиті,
Як настануть заметілі
І

Хто що любить — я не знаю,
А про себе так скажу:
Молоко я поважаю
I давно із ним дружу.
Лиш дійницю мама зранку
Від корови принесе, —
Молоком наповню склянку
Та і вип’ю

Пов’яли пишні квіти,
Затих осінній сад.
Туманом ліг на віти
Холодний листопад.

Повільно на світанні
Бреде він у степах,
Де листячком останнім
Легкий мороз