Анатолій Мойсієнко

І лукавому –
умова кулі.
І лукавому –
мова кулі…
Ого, Вакула, лукавого
Унуртував у труну.

Дай квітці відчути
своє цвітіння
І яблуку дай
зрозуміти достиглість
власну…
Гріховній планеті –
свою непорочність
зоряну…
Народжена в сорочині
туманів іще не

Гуляю я… Луг…
І –
Гул у луг.
Диво: не сяє ясен овид…
Круговиду диво-гурк…
Луг… Я свищу ледь не Дунаю:
“Ану!” День, де лущився гул,
Гуля, і турка-крутія Луг
Тне,

Олесю Терентійовичу Гончареві

Гей, на синьому небі, на блакитному небі –
Вишиванкою
зоряний степ…
Повернуся назавжди –
не скоро,
не завтра,
А все ж

Гамір… і маг
Ухука макуху…
Акин войовника
Вимив
Алмази сенсу… гусне сиза мла.

Вир грив
У ру-
Сі ріс…
Зверху рух, рев з
Низин –
Чи рогом могорич
Вирово рив…
Ха, вир гопака по гривах!..

– Вір мені, і не мрів
Вірами-римами римарів.
В Ірпені* не прів.
У фрак – арфу,
У вал – славу,
У пси – СПУ…
І сопе в епосі.

Викине вир гривеники в
Кошару мурашок,
У мул глуму…
А народ дорана
(Ранок-конар
Жевріє…) ірве ж
Чуби ті, всивілі висвіти буч.
Вік – рів до одвірків…
Ереб

Ви – сумнів, він мусив
На рать – таран,
Удар за зраду,
Вимулом смолу мив –
А то пурха хрипота,
А ще та теща…
У хижу – вужиху!
У… громада жада моргу.

Віхало лахів —
Ружа зажур.
Атакує біда і шрамує, б’є у марші, а діб’є у ката.
А то — духото-худота,
Кат сам мечем мастак.
..Віхало лахів —
Ружа зажур.

Ви довго боком, оком Бог водив.
Око
В
Око.
Високо Гюго косив…
І Сиваша висі
Он Бог обно-
вив,
Бо ж об-
вив
У мак… А ви душу — дивакам…

В п’ятницю
Народився,
В п’ятницю…
Казали люди:
П’яницею буде.
Лякались мама:
Чи ж то насправді?
В п’ятницю
Народився,
В п’ятницю…
П’ять

Євгену Гуцалові

В зелених переспівах
зоряно-криляно-клично
Над вічним праполем і небом правічним
Душа засвітилася, повна довіри
До сизого птаха і сивого звіра,

“Атож, ота”.
І
За руку – раз,
В кабак, в
Бар “Краб”.
– Каву, чувак!
Ух, кави вакху
Ув зіллі… Зву
Її.
– Завжди джаз…
– І – раті гітар, і…
Умугикав, аки

А та – хихата,
А та – пипата,
А та – пупата…
І зараза на заразі.
Діваха лаха від
Умовин в Ероті (літо – ревнивому)
До од
Теодорів – ерами марев. Ірод? А,
Ерот!

А та фата…
Й ірій…
І веселунку гукну Лесеві…
“А ну тебе, щебетуна…”
Не дожидав звади… Жоден
Тепер трепет
Її —
Йой, йой, йой!..
І смеречина черемсі:
— Ш… ш… ш…

А та хата —
Хата на канатах;
І таланило, коли на латі
Будь-де летите… Ледь дуб
У гіллі — гу!..
У гудінні — дугу
Дугує у гуд.
У ву-
хах:
У — гу!
Хата — шум у

“…Зайці котять передніми лапами
По городах капусту в поле”.
М.Вінграновський

А літо сліпо спішило в осінь,
Аж спотикаючись об соняшничиння…
І лапками сонячні

І розхитано меви… Живемо на тих-зорі
У могутті літ тугому.
І що гори Пирогощі?
Конар — бог обранок,
М’ят-сила — за листям…
І ні тінь-лопотінь… ні тополь… ні тіні.

Мохом я сунуся, мохом-
Бід мохом, діб
Мохом…
У холод умру, сонно сурму — до лоху.
І чому? Шкода садок?.. Шум очі
В атом увив, умотав.
М’язами — зима з ям.
Атома