Анатолій Мойсієнко

Павлові Поповичу

Отави вато,
Варто трав…
О — травень! Не варто
Морозити зором…
Он воду чудовно
Низує Узин.
Низ у хатах… Узин.
Узин у хатах унизу.

А запах хапа за
Віко років:
Анаші шана!
І Хихи тихих,
Іхи лихі: Анаші шана!
Мани хоч на панчохи нам.
А вакса ласкава…
Ладна Ксеня – не скандал:
Мед – Едем,
А

Щодуху дощ —
Лозу в вузол;
Мов швом —
Межу; в хащах— вужем…
І лопух у полі —
Мов швом.
Жах аж!
Потоп…
І — тиш… Зорі розшиті…
Радощі в хатах… Віщо дар…
…

Ти покуту куту копит,
У тяму хирих ум’яту, —
Вічем мечів,
Вічем зим… А форт Січі — строфами з мечів.
Ти поки сип оті літописи копит,
Видихи див,
А ми — зимами, зимами,

Римо, ти – жито. Мир
Тримала, вишивала мирт.
Ти ж у віків, у жит —
Що дощ.
Рима — що дощ, а мир —
Римами, рима мир —
Ударами рим, а раду
Трима мирт.
О, ти —

На лютім сонці закипали сосни
І в ніч стікали терпкістю смоли.
Ми в літо йшли, і звідти – в ранню осінь,
Й сонети пізні… За бучні столи

Нас садовили, нам вітальні

Мара М.
Мана М.
Манна М.
Медово, де М.
Мушу М.
Музу М.
… Минулі луни М.
Міф і М.

Ми – дим.
Ми – дим віків, ми – дим.
Ми – дим низин, ми – дим.
Ми – долом молодим.
Ви – дивами див.
Ви – душу димами, душу див.
Ви – духу за пазуху див.
Ми – дух у

Меча років – об вікна ранків, бо
вік орачем.
Меча років – об риму мир, бо вік
орачем.

І рубачів січе меч, і свіча бурі –
Мечем, іменем і мечем.
… А дико по літі рубалися – сила
бурі тіло покида
Було. Голуб
Обминав овид, а задивованим бо –
На горіхи лихі

І лукавому –
умова кулі.
І лукавому –
мова кулі…
Ого, Вакула, лукавого
Унуртував у труну.

Дай квітці відчути
своє цвітіння
І яблуку дай
зрозуміти достиглість
власну…
Гріховній планеті –
свою непорочність
зоряну…
Народжена в сорочині
туманів іще не

– Вір мені, і не мрів
Вірами-римами римарів.
В Ірпені* не прів.
У фрак – арфу,
У вал – славу,
У пси – СПУ…
І сопе в епосі.

Викине вир гривеники в
Кошару мурашок,
У мул глуму…
А народ дорана
(Ранок-конар
Жевріє…) ірве ж
Чуби ті, всивілі висвіти буч.
Вік – рів до одвірків…
Ереб

Ви – сумнів, він мусив
На рать – таран,
Удар за зраду,
Вимулом смолу мив –
А то пурха хрипота,
А ще та теща…
У хижу – вужиху!
У… громада жада моргу.

Віхало лахів —
Ружа зажур.
Атакує біда і шрамує, б’є у марші, а діб’є у ката.
А то — духото-худота,
Кат сам мечем мастак.
..Віхало лахів —
Ружа зажур.

А та – хихата,
А та – пипата,
А та – пупата…
І зараза на заразі.
Діваха лаха від
Умовин в Ероті (літо – ревнивому)
До од
Теодорів – ерами марев. Ірод? А,
Ерот!

А та фата…
Й ірій…
І веселунку гукну Лесеві…
“А ну тебе, щебетуна…”
Не дожидав звади… Жоден
Тепер трепет
Її —
Йой, йой, йой!..
І смеречина черемсі:
— Ш… ш… ш…

А та хата —
Хата на канатах;
І таланило, коли на латі
Будь-де летите… Ледь дуб
У гіллі — гу!..
У гудінні — дугу
Дугує у гуд.
У ву-
хах:
У — гу!
Хата — шум у

“…Зайці котять передніми лапами
По городах капусту в поле”.
М.Вінграновський

А літо сліпо спішило в осінь,
Аж спотикаючись об соняшничиння…
І лапками сонячні