Михайль Семенко

Мені сьогодні тоскно — може тому
Що дощ іде.
Ах невже тільки тому тільки тому?
Місця нема ніде.

Сьогодні середа — лише завтра побачусь
Завтра четвер.
Я з нудьгою своєю

Сьогодні вдень мені було так нудно,
Ніби докупи зійшлись Олесь, Вороний і Чупринка.
Почувалося дощово і по-осінньому облудно —
В душі цілий день парикмахер на гітарі

В моїй душі стільки болів і ран роз’ятрених,
Як на Хрещатику електричних ламп.
І навіщо для мене стільки вигуків отеатрених,
Коли для вас до кінця і завжди я — трамп!

І навіщо

Блискучих слів я б міг сказать багато
І виявить палкого почуття
Але вогнем шукань я запалився брате
Шукаю квінтесенцію модерного життя
Схопить момент переходу
Схопить момент

Батько рубає верболіз
Я стягаю до тину.
Тричі одніс —
З-під шапки полився піт.

І так працював без упину,
Заскородив стежку.
Скільки послав на долину
Дерзких

Все село в білій куряві, куряві сніговій.
Хто вийти погулять наважиться?
У вікно гляну – мете, лютує буровій,
Білий сад скаржиться.

Скаржиться і скрипить білий сад.
Мерзне

Хто, хто був ще такий радий,
Як я учора?
Місячні ночі будуть — будуть скоро,
Як кілька часу назад.

Небо безплямне. Рожево-блідий захід.
І тут же на золоторіг зором наткнувсь

Потяг пролинув. Її вже нема.
Зникли очі й веселий рот.
Залишилась в уяві всмішка німа.
Осиротів мій bloc-notes.

Мені багнесь заплющити очі
щоб тихо і мовчки страждати
Не мислить не бачить не чути
тільки страждати страждати
Тільки страждати і думать про неї
і думать про неї
Про вії про

Вітер обскрібує спини гір.
Вітер забиває віддих.
Вітер нас, зблідлих,
Оскелює – хижий звір.
Вітер осклянив будинки.
Вітер серце проймив.
Вітер станув навшпиньки
І нас

Кохання, кохання —
Що за штукенція?
Молекул, атомів прочування,
Одухотворена інтерференція.

Заздрість, заздрість —
Що за оказія?
Ніч, убивча безпорадність,
Глуха,

Було біля моря весело,
Цокотіли камінці.
Так легко гнулись весла
У міцній руці.

Дратись на скелю струмлену
У вогкий чагарн’ик.
Вдивлятись у даль отруєну,
Де острів

Кілька маленьких вражень
проводив на вокзал сестру
був м’якенький ранок
ми загострились на вітрі
чекали потягу години дві лінощі
але згадувалось в голові.

На Ромодані

Хвилювання знайомі
Хвилювання старі
При таких комічних обставинах
Така несподівана ніч
Ноги мерзли душа палала
Душа розривалась
Сестра Беатриса у теплушці
Два слова ці

Липне грязюка до ніг над Сучаном
Після дощу.
Кинув у воду капусти качан,
Кричу.

Скінчивсь, — і другого не буде, —
Мій bloc-notes.
Гей, коли ж уже прибуде
Пароход?

Осте сте
бі бо
бу
візники — люди
трамваї — люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceus* кару
селі
елі
лілі
пути велетні
диму сталь

Сю осінь я заблуджусь у муках
Серед жовклого листя заблуджусь у коханні
Я заблуджусь в коханні
Заблуджусь в коханні
В осінніх муках

Ви почуваєте? Моє серце в блуканні
По

Цілий день в піднесенім настрої
В штучних рухах на блідім обличчю
Цілий день хтось плакав що не має зброї
Не докличусь
На Аскольд хочу вічно-далекий вічно-самотний
Слухати

Я залишив писульку на могилі Розалії,
Душі пелюсток,
Я завтра піду, щоб збирати конвалії —
Найсумніший цвіток.

Щоб збирати конвалії — серця самотного
Білі квітки,
Серця

День ідейного краму
Новин, крові і хмар
Дай телеграму,
Газетяре!

Захвати, пориви й вигуки.
Декларації, наради.
Смішні комічні крики
І настрій