Грицько Бойко

(Казка)

У Ясика-Карасика
Був собі кіт:
Не Мурлика,
Не Воркіт,
Не в чоботях —
Без чобіт…
Був сивенький кіт,
Кіт Хвостун,
Кіт-хвастун.

Невеличкий

В нашім класі є подружки,
Дві подружки-говорушки.
Так усі їх стали звать,
Бо подружки на уроках,
Мов сполохані сороки,
Цокотять і цокотять.

Говорушки Клава й Мила
На

Хто не зна моєї ляльки?
В мене лялька, мов жива:
Як візьму її на руки —
Оченята відкрива.

Хоч у неї сліз немає,
Плаче донечка моя:
«Мамо, мамо»,— вимовляє,
Ну, а мама

Наша Галя вийшла з хати,—
Аж на грядці поросята.
Стала Галя їх корити:
— Хіба ж можна грядку рити?
В вас же їжі повна миска,
Ну, навіщо вам редиска?..
Як не соромно вам

Хвалилась Жучечка смішна:
— От покусала я слона! —
Та не обмовилась і словом,
Що був той слоник… іграшковим!

У слона болить нога.
Слон сьогодні шкутильга:
Гостював комар у нього,
Наступив йому на ногу.

Від вовка тікали
Три барани.
Ледве домчали
До гурту вони.
Могли б барани
Вбити вовка рогами,
Коли б барани
Не були баранами!

То не зорі
Неозорі
Засіяли на просторі,
Кружать угорі.—
Білі-білі
Заметілі
На дерева посивілі
Впали у дворі.
А сніжинки-
Холодинки,
Зіроньки і

Ой смачні,
Ой смачні
Бублики у Тані:
Медяні,
Запашні,
З маком, ще й рум’яні!
Медяні,
Запашні
Танечка поїла,
А для нас
І для вас
Дірочки лишила.

Сьогодні ми ранесенько
Ішли у сад гуляти —
Аж сіли два метелики
На квітах спочивати.

Зраділи ми і думаєм:
Зловити нам якого —
Чи отого жовтавого,
Чи, може,

Біля сонечка, вгорі,
Плавала хмаринка.
Проти сонечка, в дворі,
Бавилась Яринка.

Враз хмаринка біла
Сонечко закрила,
А Яринка засмутилась —
Губоньки скривила.

Не

Кізонька-козуля
Маленька,
Кізонька-козуля
Гарненька.
Підійшла козуля
До річки
Чистої попити
Водички.

Чому це надворі
Блищать, мов перлини,
І чисті, й прозорі
Грайливі краплини?

Тому, що весела,
Ясна, чарівна
На мамине свято
Приходить весна!

Чому це так

Розпочались канікули,
а відпочити ніколи.
Лиш наступає ранок —
за книжку і на ґанок.
А з ґанку стежка-стрічка
веде мене до річки.
Там на піску читаю,
читаю й

Чистила я татову
Лампочку-шахтарку.
Чистила старанно,
Що аж стало жарко.

Любо подивиться!..
Я мерщій до хати,
Щоб свою роботу
Тату показати.

Тато

Хвіст трубою, спритні ніжки –
Плиг із гілки на сучок! –
Носить білочка горішки
В золотий свій сундучок.

В неї й очі, мов горішки,
Кожушинка хутряна,
Гострі вушка, наче

Писав із табору Василько:
«Нових у мене друзів стільки!
Я, мамо, добре відпочився!
І опилсинів тут наївся!
І накупався – як ніколи!..
ПЕши.
ВітаЇм.
Я й МЕкола».
А

Ой криниця на лужку,
На зеленім моріжку.
Всюди квіти, резеда,
Лопухи та лобода.

Для малого поросяти
Лободу ми будем рвати
З лопушиного листа
Вийде чашка не

Дівчинка Люда
Лижі вдягла.

Лижі великі,
А Люда мала.

Люда на лижах
Стоїть несміливо:

Хилиться вправо,
Хилиться вліво.

Лижі роз’їхались.
Людочка: — Ах!

Сонце вмилося в ріці.
Засіяли промінці.
Все одразу пробудилось.
Ожило, заметушилось.
Лиш в затоці чапля боса,
Довгошия, довгоноса,
Під крилечко дзьоб уткнула —
На одній