Дмитро Луценко

Осінь в саду розлилася,
Осінь, як повінь, червлена.
Вишня в багрець одяглася,
Мов молода наречена.
Мов молода наречена
Вишня в багрець одяглася.

Листя, крудляючи,

Ой ти річенько, чарівниченько
Не смути моє біле личенько.

Ой ти ніченько, зоря ранняя,
Марно жду тебе до світання я.

Ружа вкрилася зелен-рутою,
Щоб не краялось серце

Проліски блакитні,
Квіти оксамитні
Дивляться навколо
Краплями Дніпра.
Дівчина кохана,
Дівчина Оксана
Проліски збира,
Проліски збира…

Душу полонила
Мрій

Багряний лист в гаю кружля,
Шумлять отави молодо.
Чого ж, чого вдягла земля
Рясне осіннє золото?

Втрача в гаю верба густа
Листки зелено-рунисті,
А я гублю ясні літа

Дороги,
За обрій дороги летять
Крізь вітер і сонце,
Крізь гори, степи і долини.
Дороги,
Дороги людського життя
З вогнями тривог
І незміряним щастям людини.
Дороги,

Все в думках ожива – і луги у зелених отавах,
І гніздо ластовине під дахом старого хлівця,
І дупласта верба, що вдовою схилилась над ставом,
Все, що в спадок дісталось назавжди від

Земля наша, щедра на ласку багата,
Дарує на радість рушник, наче мати.
Та немов помережені радість родин,
В черкаському краї цвітуть рушники!

Земля наша добра, на вроду

Ой, у полі на роздоллі
Це вітри гудуть.
Ой, у полі на роздоллі
Запорожці йдуть.
Гострими шаблями
Крешуть бунтарі
І співають пісню кобзарі.

Приспів:
Гей,

Гуси далеко білі летіли,
Вони спочити зранку хотіли.
Сіли на воду, крилонька мили,
Шкода лишати затишок милий.

Плавали, плавали гуси, бавились гуси.
Раптом почули голос

Де синії гори, де гори Карпати,
Туман в полонинах пливе…
Струнка, як смерека, близька і далека
Кохана гуцулка живе.

Рожеві серпанки, дівочі співанки
Ген-ген вітер в гори

Дівоча

За вікном легкий туман поплив,
Розійшлись подружки парами.
А мене ти приворожив
Та й очима карими.

Із-за гаю місяць вируша,
Небеса чарують шатами.

Пісня із кінофільму “Радість моя”

Вдома посадила
Жоржини я,
Щоб десь не ходила
Любов моя.
Щоб десь не ходила
В чужім саду,
Душу не журила

Я тебе, як мрію, зачарую,
Край воріт простою до світання.
І на згадку серцю подарую
Не журбину — первоцвіт кохання.

Як над лугом випливуть тумани
І розбудять солов’ї

Знов до нас весна прийшла,
Тепле сонечко знайшла.
І в блакитні бережки
Проклада свої стежки.

Приспів:
Ми наробим з папірців
Пароплавів-плавунців.
Хай

Воронки й окопи давно заросли полинами,
А в мене ще й досі не гоїться болю клубок.
Схвильований батько край шляху прощається з нами
І лагідно просить:
— Ти слухайся мами,

Ти мене сповивала,
Колискову співала,
Зігрівала з дитинства
Материнським теплом.
Ти влилась в моє серце
Словом лагідним “мамо”,
Ти влилась в моє серце
Синьооким

Садок вишневий, прибрана садиба
Край шляху на околиці села.
Бабуся наша на подвір’ї диба,
Верба в серпанок коси заплела.
А яблуня – улюблениця наша,
Яку на щастя батько

Коли весною зацвіте
Трава в палаючих серпанках, —
В степ на курган крутий іде,
В степ на курган крутий іде
Старенька зморена журавка.
В далеких обріях пливуть
Біляві

Розшумілись луги рясними калинами,
І верби старі в задумливих снах.
Де ходили з тобою крутими стежинами,
Рідним маревом хвиль чарувала нас тиха Десна.

Вечір кликав дівчат

Гуркочуть над Ірпінню поїзди,
Тривожаться лісів зелені шати.
Не поспішай, кохана, підожди,
Чого тобі завчасно виїжджати?

Біжать назустріч весни вдалині,
блакитні, наче море