Дмитро Луценко

Осінь в саду розлилася,
Осінь, як повінь, червлена.
Вишня в багрець одяглася,
Мов молода наречена.
Мов молода наречена
Вишня в багрець одяглася.

Листя, крудляючи,

Ой ти річенько, чарівниченько
Не смути моє біле личенько.

Ой ти ніченько, зоря ранняя,
Марно жду тебе до світання я.

Ружа вкрилася зелен-рутою,
Щоб не краялось серце

Проліски блакитні,
Квіти оксамитні
Дивляться навколо
Краплями Дніпра.
Дівчина кохана,
Дівчина Оксана
Проліски збира,
Проліски збира…

Душу полонила
Мрій

Мене в дитинстві вітер колихав,
В буремні роки, сповнені тривоги,
Мій батько у степах колись орав
Незаймані й пахучі перелоги.

Лягали свіжі борозни рядком
І жайвори співали

Розляглись тумани над долинами
Край села, край села…
Падав вечір над хатинами
Зорями й росинами
Край села, край села…
Падав вечір над хатинами
Зорями й

Багряний лист в гаю кружля,
Шумлять отави молодо.
Чого ж, чого вдягла земля
Рясне осіннє золото?

Втрача в гаю верба густа
Листки зелено-рунисті,
А я гублю ясні літа

(Розповідь солдатки-удови)

Шумить весна, вкриває листя віття,
Бузками запашними розцвіта…
Лишилися в серцях од лихоліття
І слави дзвін, і вічна гіркота.

Бува,

Уже на осінь поверта,
втомилась ластівка завзята.
Сидять рядками на дротах
з батьками і ластовенята.

Тривожно, ластівко, тобі,
замовк у серці щебет щирий.
Прощайте, шати

Край вікна любисток пророста весною,
Тягнеться до сонця голубе стебло.
Зароста стежина ранньою травою,
Де моє кохання вперше розцвіло…
Де моє кохання вперше

Ти у гаях, озерах і долинах,
Ти у розлогих вербах і калинах.
Ти вся в льонах, що грають як перлинки,
Ти рідна мати Лесі Українки.

Приспів:
Гойда, як море, Світязь

Знову наснилось дитинство,
Тепле, як гарна весна.
Вишня вдяглася в намисто,
Мама щаслива й сумна.
Там за село проводжала
Долю мою молоду…
Щедро мені щебетала
Мамина

В степах, у далеких краях
Блукає десь юність моя…
Несе крізь фронти кулемет за плечима,
На світ погляда голубими очима…
Крокує шляхами у хмарах пилюки
З любов’ю у серці і

Над прозорою криницею
Із студеною водицею
Ми з тобою зустрічалися
Вперше разом закохалися.
І стояли до світаннячка
В чарах ніжного зітханнячка.

Над прозорою

Тиха блакить над містом шумить
І падає цвіт вогнів на явори,
Де росли, де стрічались ми з тобою
В Наддніпрянські вечори.
Там, де росли, де стрічались ми з тобою
В

Наш завод верстатами гуде,
Клекотить бурливою рікою.
Наш завод, як серце молоде,
День і ніч нема йому спокою.
З батьком я сюди колись прийшов
Запальний допитливий хлопчина.

Я приносив тобі пролісковий злеліяний цвіт,
Я приносив тобі синю весну в гарячих долонях,
І гаїв безгоміння, і світанків безсоння,
І потоки піснів дарував

Не громи в степах гудуть,
Запорожці йдуть!
Хто веде їх у буран?
Никодим Сирота –
Український гетьман!

На кониках вороненьких
Їдуть козаки-запорожці
Воленьку

В сад вишневий стежка пролягла,
де вінок черешня одягла.
Скільки щастя в мене й мрій,
ти прилинь, прилинь мерщій, –
Нам кохати доля нарекла.

Приспів:
Розцвіла в

Буває в дорозі
Десь трапиться чиста криниця,
Нап’єшся студеної з неї води,
І вже та криниця
Ночами насниться
І душу твою полонить назавжди.

Кринице моя, кринице,
Ти –

Вже над містом вогні
Розцвіли, як у лузі ромашки,
Задрімали квартали…
Та мені лиш спокою нема.
Сам не знаю, чого
На душі так тривожно і тяжко.
Сам не знаю, чому
Знову