Понад холмами — чи коло фіялок,
пташинко, голос твій скрипалить?
При камені морозному зів’яло
життя під бистрими серпами.
Де мертве дзеркало, що дочорніло,
де моря дно: не буде звістки!
А сизі сплески з жевріями бризок
на скойку радісно пролиті.
Та біля неба визоріла з горя —
надія над закляття сніжне.
Мов нитку діямантову відтворять
всі ластівки: пустеля діжде.
Докинеться в скрипковий гомін любе —
провіщення благословенне.
На чорній грядці воскресати буде
вже квіття карооке в мене.
Гість
Коментарі
Підписатися