Знову я у материній хаті
В рідній запорізькій стороні.
Свіже зілля й рушники строкаті
Прикрашають фото на стіні.
На одному – дівчинка регоче,
Стоячи на березі Дніпра.
В неї білі коси, сірі очі,
Широко відкриті для добра.
Ой-ой-ой, яке це давне фото!
Дівчинка білява ще не зна,
Що в її життя ввійдуть турботи,
Сум, кохання, зради трутизна,
Зло війни, утрати і скорботи,
Горе й передчасна сивина…
…Вечір опустився над землею…
Тихше, мамо, не світіть вогню:
Хай з дитинством, з юністю своєю
Наодинці я погомоню…
Гість
Коментарі
Підписатися