Жалю-ж ти мій, жалю, роже на розквіті,
Та краса на тобі, що роса на цвіті!
Та роса пропаде, як вітрець повіє —
Але мого серця краса не злиніє.
Бо краса на цвіті зі шовку м’якого,
Але моє серце з кремення твердого:
Скорше воно трісне з великого жалю,
Як буде просити стиснене печалю!
А розтрісне скорше — з болю пересердя,
Як будеш просити твого милосердя!…
Гість
Коментарі
Підписатися