Земля

Буду палко землю цілувати,
Де вітри, і сонце, і блакить.
Коли я промовлю тихо: мати!
То вона, кохана, не мовчить.

Чистою росою враз заб’ється,
До грудей колоссям припаде,
Забринить, заквітне, засміється,
Рідна і пахуча, як ніде.

І любить її не можна трошки,
Ту, що дише в серце за селом
Світло-синім вогником волошки,
Молодим гречаним молоком.

Відкривай для неї навстіж груди,
Для вітрів і гомону дібров,
Це на ній робочі чесні люди
Сіють вічно трудову любов.

А земля росте зеленим житом
І дубами у гаю шумить.
Я без неї дня не міг би жити,
А із нею – вічно буду жить.